Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Бійці 51 омбр. Літо 2014
Бійці 51 омбр. Літо 2014

51 ОМБр: історія про нескорених

19:30 25.07.2017
2104

Із 15 до 25 липня 2014 року підрозділ тодішньої 51-ї механізованої бригади ЗСУ (ППД – Володимир-Волинський) тримався під обстрілами на териконі поблизу Червонопартизанська на Луганщині, приблизно за 5 км від українсько-російського кордону. Бойової техніки не залишилося, води було недостатньо, терикон обвалювався, - повідомляє «Новинарня».

Кажуть, того дня, 25 липня, вони побачили карту, на якій було зображено їхнє розташування та місця, де лягли міни від останнього обстрілу, що знищив більшість техніки. Зрозуміли: наступний обстріл може стати вироком.

Рівно три роки тому 46 бійців волинської бригади покинули позицію та, за офіційними даними, відійшли на територію РФ, перетнувши кордон у районі КП “Ізварине”.
Потрапили в полон до росіян, а через декілька діб інформаційного та пропагандистського шуму повернулися до України.

Військова прокуратура звинуватила “відступників” 51 омбр за ч. 3 ст. 409 Кримінального кодексу – “ухилення від несення обов’язків військової служби шляхом самокалічення або іншим способом, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці” (санкція – позбавлення волі на 5-10 років).

22 бійці пристали на пропозицію прокуратури підписати угоду про визнання вини й отримали покарання 1-3 роки умовно. Решта 22 не погодилася з обвинуваченням і вже більше двох років домагаються справедливості у суді.

“Якби ще один артудар, всі лягли б разом із териконом, бо він осипався”


Один із воїнів, хто був тоді в гущі подій – мобілізований механік-водій, гранатометник 51-ї омбр Ігор Головій. Він розповів “Новинарні” своє бачення, що відбувалося 15-25 липня, чому й куди саме довелося відступити.

Головій згадує: “Територія, яка контролювалася ЗСУ, була шириною два кілометри вздовж кордону. З правої сторони – Росія, а з лівої, там де Свердловськ (нині Довжанськ, Луганська область, контролюється “ЛНР” – “Н”), – окупована сепаратистами.

Із 51-ї бригади нас було близько 50 чоловік, була команда зайняти терикон біля населеного пункту Хмельницький, це 10 км від Червонопартизанська (нова назва – Вознесенівка – “Н”).

Коли ми під’їхали до Хмельницького, там вже все було в оточені, нас запустили по переправі через річку. Єдина перевага позиції – це висота. Проте терикон осипався, там ні вкопатися, ні бліндаж зробити, та елементарне сховище було зробити нереально.

Міни летіли, а ми окопувались. Я закопався, і міна розірвалася на відстані 50-60 см від голови, мене контузило й накрило землею. Хлопці відкопували, Богу дякувати, що не задихнувся.

12 липня почалися обстріли з території Росії. Кожної ночі гатили “градами”, зранку летіли міни, і з п’ятої-шостої години вечора починали працювати мінометники. Міномети стріляли з боку сепаратистів, а “гради” – з Росії. Також російські літаки залітали, безпілотники їхні працювали цілодобово.

На той період це була війна артилерії, називалось – “артилерійські дуелі”. У нас були чотири САУ (самохідні артилерійські установки) та дві КШМ (командно-штабні машини). Ми відстрілювалися. Рознесли пару сепаратистських батарей, а щодо РФ, то нам навіть не дозволяли стволи направляти в ту сторону.


17-18 липня нам казали: “Тримайтеся, до вас іде 30-та бригада, пробиває коридор, щоб вивести вас із котла”. А 30-та дійшла до переправи і мусила відступати. Ми лишились самі.За деякий час ми зрозуміли, що вони не прийдуть.

Проскакувала інформація, що з південних околиць вивели всі війська. Ми бачили, як з Ізвариного відступали прикордонники, розуміли, що там наших тепер точно немає.

На 25 липня в нас лишилась тільки одна САУ, яка їздила, але стріляти вже не могла. Решта техніки була несправна – в однієї затвор “полетів”, моя була розтрощена, як решето, побиті баки і ствол. Одну САУ розірвало. Дві КШМ згоріли повністю.

З нами був офіцер із Кіровоградщини і три КамАЗи, вони доставляли боєприпаси. Піхота, яка їх супроводжувала, пропала, їм не було куди рухатись, і вони ці десять днів були з нами.

Якби ще один артудар, всі лягли б разом з териконом, бо він осипався.

Вирішили відступати в бік Червонопартизанська, до 72-ї бригади. Виїхали, але туди не доїхали. З обох боків були гранатометники. Через три кілометри машину зупинив чоловік у камуфляжі з білим прапором.

Нас відправили у Свердловськ, там був штаб сепаратистів. Серед них було мало місцевих, зате були осетини, один представився кадровим офіцером РФ – майором, вони не ховалися.

Нас тримали на вулиці, допитували, перевіряли документи. Там ми були два дні, потім була команда відправити нас у Росію. Сказали – “грузимося в автобус, ми вас веземо”, не пояснюючи, куди везуть і навіщо”.

“Пропонували просити політичний притулок – ми відмовились”


Головій зазначає: в Росію вони потрапили через пропускний пункт “Ізварине”, який контролювали бойовики, але не самі – їх завезли бойовики “ЛНР”.

Волинянин розповідає далі: “Нас прийняли люди в масках, загнали в бункер і почали допитувати.

Допитували багато структур: прикордонна застава, ГРУ, слідчий комітет, розвідники і люди в чорному без розпізнавальних знаків.

Спершу пропонували просити політичний притулок, ми, звісно, відмовились. Далі на допиті люди без розпізнавальних знаків казали: “Якщо підеш в “народну міліцію ЛНР”, то збережемо життя, якщо ні – ніхто тебе не знайде. Будеш пропалий безвісти”. Я відповів: “Безвісти – так безвісти”.

Звідкись приїхала російська преса. Було дуже багато телеканалів. Думаю, це нас врятувало. Ми засвітилися в новинах, тому вони мусили нас кудись передати. Був варіант відправити в російське СІЗО і судити за “геноцид українського народу”. Проте з території України були люди, які домовлялися, щоб нас в Україну передали, я не буду їх називати.

Після доби на території Росії нас повантажили у дві військові машини і повезли на пункт пропуску “Матвіїв Курган”. Там по факту передачі іноземних громадян передали українським прикордонникам.

Завезли в Запоріжжя, у військову прокуратуру. Більшість із нас були в плачевному стані через зневоднення, деякі непритомніли від голоду, половина хлопців потребувала медичної допомоги.

Нас погодували, посадили в казарму. З вечора приїхали слідчі військової прокуратури, ВСП (військова служба правопорядку), і ми почали давати пояснення. Мене допитували до 12-ї години ночі.

Серед хлопців були поранені, в мене була контузія і нога побита, в одного була дуже сильна контузія, ледве не розірвало все, в іншого – черепно-мозкова травма була, осколкових поранень багато.

Наступного дня ми отримували підозри і пішли по справі як обвинувачені”, – розповідає Ігор Головій, який після розриву міни на териконі отримав статус інваліда війни.

“Самих матеріалів справи немає, бо вони під грифом “секретно”


Суд триває у Володимир-Волинському, в місці дислокації бригади, із кінця травня 2015 року. 17 серпня 2016 року прокуратура Запорізького гарнізону змінила обвинувачення – замість частини 3 статті 409 ККУ бійцям інкримінують другу частину тієї ж статті, у якій немає такої обставини, як “бойова обстановка”. Лише “відмова від несення обов’язків військової служби”. Відтоді максимально можливе покарання вже не 10, а 5 років позбавлення волі.

Оскільки бійці вже не є військовослужбовцями, справу можна закрити, якщо подати клопотання за статтею 48 про зміну обставин, але для цього обвинуваченим потрібно визнати вину.

Половина учасників тих подій не погоджуються на такі умови і продовжують боротися за виправдальний вирок.


Адвокат Василь Нагорний розповів “Новинарні“: “Ми переглянули всі матеріали провадження, які прислали прокурори, всі докази. Це 26 томів, із них майже 24 томи – це характеризуючі дані на хлопців. Самих матеріалів справи немає, ми вимагаємо документи, а у відповідь кажуть – “ми не можемо надати, бо вони під грифом «секретно»”. Більше того, у відповідь на запит суду по одному із бійців у структурі Міноборони сказали, що такого бійця взагалі немає!”

“Зараз триває допит свідків обвинувачення. Прокурор сказав, що має 60 свідків, з них допитано п’ять – це ті,хто знаходиться в розпорядженні прокуратури Південного регіону, до яких їм легко добратися і викликати в суд. Вони залежні від прокуратури. Прокурор сказав, що зменшив [кількість] свідків обвинувачення, але не факт, що їх не захочуть викликати адвокати”, – каже Нагорний.


Провина офіцерів

Захисник зазначає: “На попередньому засіданні (6 липня) давав свідчення майор Лемишев з Кіровоградщини, який був тоді з 51-ю бригадою. Він із матчастини, з ним було три КамАЗи. Виходили з позиції під його командуванням, фактично він підбурював хлопців, що треба виходити. Його хлопці п’яним врятували на териконі, потім не “здали” в полоні, коли питали, чи серед них є офіцери. І його ніхто не притягає до відповідальності. Зараз він свідчить, що не бачив, як більше 40 чоловік загрузилися до нього в КамАЗи, – це смішно виглядає”.

“Я розумію, що він діючий військовослужбовець, офіцер, має піти на підвищення, і йому не хочеться втратити кар’єру”, – констатує адвокат Нагорний.

За його словами, Міністерство оборони провело службове розслідування і визнало, що вина лежить не на бійцях, а на офіцерах, які неправильно діяли.


“Тепер ніхто не знає, як вийти з ситуації. Я за свою практику не пригадую ситуації, щоб все тупо так закручено і перекручено. У 2014 році їм (обвинуваченню) треба було залякати інших, наробили біди з угодами про визнання вини.
Виходить, що за ті ж самі дії в одному місці і в один час частину хлопців судять по 3-й частині статті, а других – по 2-й. Такого не може бути апріорі.
Прокуратура зробила такий реверанс, розраховуючи, що хлопці подадуть клопотання про закриття справи у зв’язку із зміною обставин. Якби не умова про визнання вини, справа вже була б закрита”, – каже Нагорний.

За його словами, двоє хлопців на попередньому засіданні скористалися 48-ю статтею.

“Серед інших обвинувачених є два інваліди війни, яких взагалі не можна притягати до відповідальності. У Запоріжжі військово-лікарська комісія мала оцінити стан здоров’я бійців. Номінально, комісія була, але ми з’ясували, що замість цього хлопці меблі носили. Журналів, історій хвороб нам не надали – це була фікція”, – каже адвокат.

Прокуратура не відмовиться від обвинувачень

Василь нагорний стверджує: “Запорізький прокурор – просто виконавець, який мусить їздити на засідання. Всі розуміють, що хлопці не винні, всі готові якимсь чином справу закривати, але прокуратура не може відмовитися від обвинувачення, адже постраждають прокурори. Хтось отримає догану, когось позбавлять військового звання”.

“Після розслідування Міноборони вже частина прокурорів були покарані, а тепер буде ще більше. У них на кону кар’єри”, – підкреслює адвокат.

“Крім того, у разі виправдання, хлопці мають право звернутися до суду з позовами. Прокуратура цього боїться, тому буде робити все, щоб хлопці пішли “за зміною обставин”, або щоб був обвинувальний вирок”, – каже Нагорний.


Новинарня” звернулася до В’ячеслава Зубкова – прокурора, який веде “справу бійців 51-ї бригади”, але він відмовився будь-що коментувати.

Як відомо, офіційна позиція прокуратури полягає у ствердженні факту дезертирства підрозділу 51 омбр.

Стверджується, що бійці 51-ї бригади не здалися в полон від безвиході, а здійснили акт дезертирства в той час, як бійці 72-ї і 79-ї бригад обороняли свої позиції неподалік. Відповідно, їх поставили під удар хлопці з 51-ї.
Ті, хто залишився, потім виходили з оточення – майже без втрат.

Невдале втручання Генпрокуратури і Ради

Генпрокурор Юрій Луценко, за даними з Волині, вже двічі писав, що давав вказівку, аби справи по 51-й бригаді були закриті.

Але, згідно з законодавством, вирішальною в цьому питанні є позиція головного військового прокурора Анатолія Матіоса.

Певною реакцією військової прокуратури вже стало перекваліфікування справи з тяжкого злочину на злочин середньої тяжкості. За деякими даними, військова прокуратура рапортує ГПУ, що готова закрити справу, однак не уточнює, що має на увазі “закрити за зміною обставин”.


У квітні 2017-го депутати Волинської обласної ради звернулися до президента Петра Порошенка та генпрокурора Юрія Луценка з вимогою припинити судове переслідування 22 бійців 51-ї бригади, провести перевірку вмотивованості та обґрунтованості кримінального провадження та звернутися до Верховної Ради з проханням створити тимчасову слідчу комісію щодо подій, які відбулись на териконі поблизу селища Хмельницький у липні 2014 року.

У Генпрокуратурі відмовили, аргументувавши тим, що не можуть втручатися у роботу військової прокуратури та в діяльність судових органів.

Також у квітні 2017 року народний депутат від Волині Степан Івахів (група “Воля народу”) написав у “Фейсбуці”, що зареєстрував проект постанови Верховної Ради “Про створення Тимчасової слідчої комісії з питань розслідування фактів не надання допомоги підрозділам 51 ОМБр в період з 15 липня по 25 липня 2014 року під час перебування в оточенні”.

Парламентська ТСК, теоретично, може дістати ті документи щодо подій на Луганщині, які прокуратура не дає адвокатам. Вона може зробити висновки й дати рекомендації, хай навіть необов’язкові до розставлення крапок над “і” у цій справі.

Проте, констатує адвокат Нагорний, у базі Верховної Ради немає зареєстрованого проектущодо такої ТСК.

“Я підготував пояснювальну записку, проект, деталі, Степан Івахів написав, що проект зареєстрований, але я не знайшов його на сайті Верховної Ради. Певно, вже його не буде”,- зауважує Василь Нагорний.

Скільки ще чекати

За його прикидками, справа тягнутиметься ще довго.

“Враховуючи кількість свідків, справу будемо слухати ще­ 2-3 роки. Інколи засідання переносяться, 22 чоловікам важко зібратися, тим паче, вони з різних областей приїжджають. Але хлопці готові продовжувати суд. Два бійці (з решти 22 – “Н”) вирішили закрити справу за зміною обставин, та, сподіваюся, це не підірве командний дух”, – каже адвокат.


“У них ще не було реабілітації, постійні суди – це нагадування про ті події. Тому були зриви – в одного бійця була спроба суїциду. Але хлопці один одного підтримують. Багато хворих, я їм казав що, якщо є загроза життю, то треба виходити з процесу. Проте хлопці тримаються, думаю, багато хто з них піде до кінця. Це питання честі та гідності”, – стверджує адвокат Нагорний.

51-ша окрема механізована бригада в антитерористичній операції на Сході

Нині розформована 51-ша окрема механізована бригада дислокувалася у Володимир-Волинському Волинської області.
Історія з терикону під Свердловськом – лише одна сторінка участі 51 омбр в АТО.


Загалом в антитерористичній операції взяли участь понад 2 тисячі вояків цієї бригади, здебільшого мобілізованих.

5 травня 2014 року 1-ша та 3-тя батальйонно-тактичні групи 51 омбр вирушили до Донецької області.
Першим завданням для бійців стало створення мережі блокпостів між Кураховим до Волновахи. Місцеве населення ставилося до воїнів вороже – до Волновахи колону 51-ї бригади не пустили.

Вранці 22 травня 2014 року поблизу Волновахи бойовики “ДНР” на інкасаторських машинах приїхали на узбіччя польової дороги, де в таборі спали військові 51 омбр, і розстріляли волинських військових з гранатометів, кулеметів. 17 військовослужбовців загинуло, 18 поранено. Це була перша настільки масова втрата ЗСУ на Донбасі.

Із добровольців 3 бтгр було створено батальйон “Колос”, який повернувся до Донецької області, а згодом передислокувався до Луганської.

17 червня поблизу Станиці Луганської двоє бійців 51-ї бригади, Володимир Крохмаль та Іван Ващеня підірвали себе, коли їхній танк був підбитий та опинився в оточенні терористів.

У липні 2014 року підрозділи 51-ї бригади разом з іншими звільнили міста Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Попасну та ін.

25 липня 47 військовослужбовців 51 омбр, що утримувало позиції біля Червонопартизанська на Луганщині, були змушені скласти зброю і перейти українсько-російський кордон.
(Через декілька днів у схожих умовах кордон з РФ змушені були перейти підрозділ 72-ї бригади та 150 прикордонників, але вже з наказом командування на відступ).

5-11 серпня підрозділи 51 омбр брали участь у боях за Мар’їнку.

Того ж місяця 1-ша батальйонно-тактична група брала участь у кривавих боях за Савур-Могилу та Іловайськ.

Загалом у травні-вересні в різних гарячих точках зони АТО загинули понад 40 військових 51-ї бригади, з них п’ять (за іншими даними – сім) – в Іловайську і при виході з оточенння.


22 вересня президент Петро Порошенко повідомив, що 51-шу бригаду ЗСУ буде розформовано, замість неї буде створена нова механізована бригада.

У жовтні президент анонсував створення 14-ї механізованої бригади (на базі підрозділів 51-ї бригади).

1 грудня 2014 року було створено 14 омбр з дислокацією у Володимирі-Волинському.

Коментарі
23 листопада
Вчора
21.11.2017
20.11.2017
19.11.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин