Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Володимирчанин Данило Шумук: від комуніста до упівця та найстаршого політичного каторжника

12:24 17.12.2017

Феноменом, відомим у світі, але й досі належно не поцінованим у нашому суспільстві, є постать волинянина Данила Лаврентійовича Шумука.

Більше про уродженця Володимирщини, який пройшов шлях від підпільного комуніста до упівця та найстаршого політичного каторжника, - в розповіді молодого науковця, дослідника Великої Волині Сергія Лиса.

42 роки 6 місяців і 23 дні відбув він в ув’язненнях у польських, нацистських і радянських тюрмах і таборах за свої переконання. Безпрецедентний випадок серед політв’язнів! Народився він 17 грудня (30 грудня за старим стилем) 1914 року в селі Боремщина Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. В селянській сім’ї він був останньою, дев’ятою, дитиною. Ще під час навчання у школі усвідомив необхідність боротьби за право українців на незалежність від ІІ Речі Посполитої, під владу якої потрапила Західна Волинь і Галичина у 1920 році. Тим більше, що на зламі 1920-х – 1930-х років польська влада перейшла від демократичного до авторитарного ладу. Зокрема, у 1930 році нею, із застосуванням поліції та армії, було здійснено сумнозвісну пацифікацію («утихомирення») українського цивільного населення Галичини.

У 1931 році Данило під впливом активної пропаганди у волинських селах лівих ідей організував повітовий комітет Українського селянсько-робітничого соціалістичного об’єднання і став керівником його пропагандистського відділу. Влітку 1932 року створив у Любомльському повіті Волинського воєводства (з 1920 року саме туди адміністративно входило його рідне село) підпільний райком Комуністичної партії Західної України. Займався просвітницькою роботою, акцентував увагу на питаннях свободи слова і права українців на самовизначення, за що польська влада тричі арештовувала його.

У 1933 році польська поліція вчетверте арештувала Данила Шумука, але вже не на кілька діб, а на два місяці. 1934 року, після п’ятого за рахунком арешту, він зазнав катувань у Любомльській тюрмі. Потому був переведений до Ковельської в’язниці та постав перед судом. У травні 1935 року Данила Шумука за участь в комуністичному підпіллі засудили на 8 років ув’язнення. Покарання відбував спочатку в місті Ломжі під Східною Прусією, а з грудня 1938 року – в Білостоці. У травні 1939 року був звільнений за амністією. На волю вийшов уже безпартійним, бо роком раніше КПЗУ, за наказом Сталіна, як партію «націоналістичну», було ліквідовано. Чимало членів КПЗУ, які тікаючи від польських арештів опинилися у 1930-х роках на території СРСР, сталінський режим репресував. Адже частина західноукраїнських комуністів виступала за народно-демократичні положення в лівому русі, а не за тоталітарні ідеї.

У вересні 1939 року Червона Армія зайняла Волинь. Данило Шумук почав працювати учителем у селі Підгородно, здавши екстерном екзамени за середню школу, і поступив на заочний відділ Луцького педагогічного інституту. Та маховик сталінських репресій не оминув ідейного українця з гуманістичним світоглядом. У травні 1941 року його заарештували, але одразу з тюрми призвали до армії. Він, поруч з іншими «неблагонадійними», потрапив на будівництво дотів. Коли в червні цього ж року почалася війна з Німеччиною, з них сформували штрафний батальйон і відправили на передову. Далі – німецький полон і ув’язнення в сумнозвісному концтаборі Хорольська яма на Полтавщині, звідки Данило Шумук, зрештою, тікає. На Східній Україні, зі слів очевидців, дізнається про жахіття Голодомору 1932–1933 років і остаточно усвідомлює злочинну суть сталінського режиму.

Зі Східної України Данило Шумук повернувся на Волинь. Довго переховувався і лише навесні 1942 року влаштувався на постійну роботу, коли на одному з хуторів Острозького району місцевий господар узяв його до своєї оселі робітником. У березні 1943 року Данило Шумук вступив до лав Української Повстанської Армії, аби мати змогу боротися проти гітлерівського окупаційного режиму. Пройшов ідейно-політичний вишкіл і був призначений інструктором УПА під псевдо «Боремський».

Послідовно сповідуючи засади гуманізму та дотримання прав людини, Шумук засуджував злочини проти мирних жителів Волині, хто б їх не робив. Звісно, в першу чергу він залишив свідчення про страшні нацистські злочини. Але категорично не погоджувався «Боремський» і з методами роботи Служби Безпеки Організації Українських Націоналістів, які вважав жорстокими та тоталітарними за суттю. Зокрема, засуджував бездоказові (за одними лише підозрами) страти «есбістами» низки повстанців, а також знищення СБ ОУН польського цивільного населення. Водночас, він залишив свідчення і про знищення українського цивільного населення польськими військовими загонами: причому, не лише націоналістичного спрямування, а й прокомуністичними «людовцями», які співпрацювали з радянськими партизанами.

Після відступу в 1944 році німецької армії «Боремський» зі своєю групою діяв проти сталінського режиму на Житомирщині, став провідником округи. Підтримав створену на Волині командуванням УПА-«Південь» Народно-Визвольну Революційну Організацію, яка декларувала пріоритет демократичних принципів у повстанському русі. 28 лютого 1945 року під час облави «Боремського» на Київщині схопили радянські карателі. За участь в УПА і «за предательство родины» Військовий трибунал засудив Данила Шумука до розстрілу. Згодом, враховуючи те, що за засудженим не було вбивств, смертний вирок замінили двадцятьма роками каторги. Навесні 1946 року його перевели в Норильський концтабір. Там він став активним учасником підпільного руху політв’язнів, у 1948 році організував українську Самодопомогову організацію.

У 1953 році, після смерті Сталіна, в’язні Норильського Горлагу, на знак протесту проти незаконного з ними поводження, підняли повстання й на кілька місяців вигнали табірну адміністрацію. Серед керівників повсталих був і Данило Шумук. Тому після кривавого придушення виступу політв’язнів його піддали жорстоким катуванням. А по тому перевели спочатку до Красноярської тюрми, потім до Володимирської і, зрештою, до концтабору в Іркутській області.

У серпні 1956 року спеціальна комісія при Президії Верховної Ради СРСР переглянула справу Данила Шумука і достроково звільнила його. Він повернувся в Україну, хоча проживати йому дозволили не на рідній Волині, а на Дніпропетровщині. Проте, коли він категорично відмовився співпрацювати з КГБ, у листопаді 1957 року його знову заарештували. Суд у місті Луцьку Волинської області виніс вирок: ув’язнити Данила Шумука на 10 років «за антисоветскую агитацию». Строк він відбував у Воркуті, потім в Озерлагу на станції Вихорівка Іркутської області. В 1962 році перевезений до Мордовського табору.

У 1968 році Данило Шумук нарешті вийшов на волю. Він отримав дозвіл на проживання в місті Богуславі на Київщині. Працевлаштувався там сторожем. Але майже весь вільний час працював над написанням своїх спогадів. У тому ж 1968 році написав та розповсюдив статтю «Дорогим друзям», яка містила програмні настанови для боротьби «творчої інтелігенції» проти радянського тоталітаризму. Потому видрукував самвидавним способом і розповсюдив свої спогади «Оповідання про пережите». Також навідувався до Києва, де зблизився з українськими шістдесятниками та став учасником ненасильницького дисидентського руху опору. У Києві познайомився з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Василем Стусом. Там же у 1971 році одружився з Оленою Яновською.

12 січня 1972 року КГБ знову заарештувало Данила Шумука – за написання спогадів, розповсюдження «антисоветской литературы» та «антисоветскую агитацию и пропаганду». 7 липня 1972 року Київський обласний суд засудив Данила Шумука на 10 років утримання під вартою у таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання. Відбував покарання нескорений волинянин у Мордовії, в таборі Сосновка. В 1972–1974 роках тричі звертався до Президії Верховної Ради СРСР з відмовою від радянського громадянства, проте його прохання не задовольнили.

Попри знищене здоров’я, Данило Шумук у таборі постійно брав участь у різних акціях протесту, голодівках. Виснажений до краю, у 1978 році став інвалідом другої групи. Тоді ж парламент Канади одноголосно ухвалив резолюцію: клопотатися перед урядом СРСР про звільнення в’язня. На захист Шумука виступило багато міжнародних організацій, представники влади і громадськості низки демократичних країн світу. Всесвітньо знана правозахисна організація «Amnesty International» (Міжнародна амністія) у 1980-х роках визнала його «найстаршим політичним каторжником».

У 1979 році Данило Шумук вступив до Української Гельсінської групи, яка займалася правозахисною діяльністю, та водночас став членом-засновником УГГ у місцях позбавлення волі. В 1982 році його ненадовго перевели до таборів у Пермській області: спочатку в селі Кучино, а потім – поблизу станції Всесвятської. І, зрештою, в тому ж році етапували відбувати п’ятирічне заслання в село Каратобе Уральської області (Казахстан). Після його завершення, 4 січня 1987 року, на вимогу парламентарів Канади й США, Данилу Шумуку дозволили виїхати до міста Торонто в Канаді.

У демократичному світі Данила Шумука приймали як справжнього героя. У тому ж 1987 році його запросив у Білий дім на особистий прийом тодішній президент США Рональд Рейган. Як вільна людина Данило Шумук трохи подорожує, виступає з правозахисними доповідями в Канаді, США, Франції, Аргентині. Після проголошення незалежності України у 1991 році, неодноразово приїжджав до рідної країни. І, зрештою, у 2002 році остаточно повернувся в Україну. Правда, не на Волинь, а на Донеччину, де на той час проживала його донька Віра. Помер Данило Шумук 21 травня 2004 року. Похований у місті Покровську Донецької області.

Данило Шумук залишив нам важливі для розуміння української історії три книги своїх спогадів, які спочатку, в 1970-х – 1990-х роках, були опубліковані українською діаспорою в США і Канаді: «За східним обрієм. Спомини», «Пережите й передумане. Спогади й роздуми українського дисидента-політв’язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921–1981)» та «Із ГУЛАГУ – у вільний світ». А вже посмертно, 8 листопада 2006 року, за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення УГГ, Данило Шумук був нагороджений орденом «За мужність» І ступеня. Вічна пам’ять видатному волинянину!


Коментарі
19 січня
Вчора
17.01.2018
16.01.2018
15.01.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин