(function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){ (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o), m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m) })(window,document,'script','https://www.google-analytics.com/analytics.js','ga'); ga('create', 'UA-96099324-1', 'auto'); ga('send', 'pageview');
Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Володимирчанка розповіла, як цілий рік боролася із підступною онкологією

10:19 27.12.2017
484

Лілію Будницьку у Володимирі-Волинському знають, як молоду жінку яка, борючись із підступною онкологією, звернулася до волинян із проханням допомоги. Численні публікації в обласних ЗМІ та всеукраїнських виданнях з проханням підтримати жінку у цій нелегкій боротьбі не залишили байдужими тисячі читачів.

У інтерв’ю інтернет-виданню БУГ, Лілія розповіла як минув для неї рік боротьби із онкологією, які труднощі довелося долати та поділилася планами на новий 2018 рік. Нагадаємо, що у січні 2017-го року пані Лілії озвучили діагноз «середостіння лімфома Ходжкіна».

– Пані Ліля, не заперечуєте, якщо розпочнемо із найважливішого? Як Ви зараз себе почуваєте?

– Почуваю зараз себе дуже добре. Лікарі підтвердили, що вдалося перемогти мою хворобу. Я була на обстеженні кілька днів тому, то лікарі дали втішні висновки. Тепер потрібно раз в півроку лише на обстеження, бо хвороба має властивість повертатися, але буває, що і не повернеться, на це я сподіваюся.

– Давайте пригадаємо з чого розпочали боротьбу? Що було за цей період найскладнішим з чим стикнулися?

– Я не знаю, що вибрати аби це назвати найскладнішим. Спершу я була в Луцьку, і мені тут повідомили, що лікуватися можна на місці та не потрібно нікуди їхати. Я звичайно сказала лікарям, що хочу їхати ще в Київ. Коли їхала до столиці, то у мене навіть не було коштів… Мабуть найскладніше було зібрати необхідні гроші! Я їхала до Києва з метою лікуватися… Хоча і не було коштів, купила квиток, знайшла в інтернеті де знаходиться Інститут раку і як туди дістатися з метро… Я не знала і доводилося питати людей куди йти… Найскладніше, це все таки кошти, бо все інше можна зробити, маючи мету жити.

– Які ще були складні моменти в цей період?

– Іноді бували серйозні депресії… Іноді бувало, що ввечері сидиш і дивися кудись та не знаєш куди… тоді рідні питали, де я знаходжуся… Хоча і відповідала, що тут, але не вірили. Дуже складно справлятися з такими депресіями… Вони мабуть у всіх тяжкохворих є…

– При перших наших зустрічах, ще в березні 2017 року, Ви розповідали, що вам медики дали високі шанси на успішне завершення лікування і тоді ж говорили – лікування одне з недороговартісних в порівнянні?

– Я так не рахувала повністю все лікування… Спершу рахувала, то перша хімія коштувала 11 тисяч, потім були 5 уколів по тисячі гривень. Уколи не входять до хімії, мені їх кололи, бо тоді лейкоцити впали. Таких хімій було у мене загалом 2. Потім ще було 2 хімії по 8 тисяч гривень, а ще були ПЕТ-КТ ( близько 10 тисяч гривень кожен аналіз). А ще було опромінення, яке коштувало понад 6 тисяч.

– Коли почали отримувати перші сповіщення, що хтось перерахував вам кошти, які були відчуття?

– Коштів прийшло справді багато. Близько половини лікування, я оплатила за гроші людей, які не осталися осторонь мого звернення. Я навіть не сподівалася, що стільки відгукнеться. Люди надсилали по 100 гривень і це дуже значна допомога, раніше ніколи не могла подумати, що це так важливо! Були і такі люди, які і по 1 тисячі надсилали. Також знайомі і друзі допомогли зібрати значну суму.

Коли почали приходити sms-повідомлення про зарахування на карту, то відчувала шалену радість і підтримку. Я не думала, що в нас стільки людей відгукнеться. Я їх не знаю, а вони мене… Хоча я їм дуже вдячна за допомогу!

– Знаємо, що Ви могли стати ще й жертвою шахраїв. Розкажете як хотіли у вас відібрати кошти?

– Так, було і таке. Дзвонили о 10 годині вечора. Я тоді була в лікарні. Дзвонять і кажуть, що якась родина надіслала 3,6 тисячі гривень. Далі каже щоб я йшла в банкомат і поставила карточку, аби їх отримати, ці кошти. Там типу якийсь специфічний рахунок, вже в деталях не пам’ятаю. Я тоді пояснила, що якраз проходжу хіміотерапію і ніяк не можу вийти до банкомату. Сказала, що зможу вийти лише зранку. Вони погодилися.

Потім я подзвонила до знайомого і все розповіла. Він сказав, що то шахраї і щоб їх не слухала, бо знімуть кошти з карти.

А ці люди ще мені телефонували протягом тижня. Вони дзвонили не лише до мене, але й до моєї мами. Ми їх ігнорували і хочу сказати, що такі дзвінки не потрібно звертати увагу. Пізніше ходила в банк і запитувала, то там сказали, що такого категорично не можна робити, є рахунок і цього досить для переведення коштів.

– Хто Вас найбільше підтримував весь цей час?

– Звичайно, що рідні. Мій син так, достеменно, і не знав, що зі мною відбувається. Знав, що мама хвора і потрібно лікуватися. Я пробувала з ним говорити та розказувала, що таке рак, і що від цього люди можуть померти. Він мені ще тоді сказав “Мамо, ти не помреш!”.

– Пройшовши цей шлях до перемоги над онкологією, що б хотіли порадити для інших людей, які отримують в кабінеті лікаря діагноз про тяжку хворобу?

– Впершу чергу, тільки лікуватися! Нічого не думати, що там не допоможе, а лише лікуватися.

Я розповім ситуацію, звернулася одна з мам дітей, які навчаються з Владіком. Вона розповіла, що її мама вже раз перемогла онкологію, але зараз трапився рецидив і та жінка відмовилася лікуватися, просить лише щоб залишили в спокої. Так не можна, потрібно боротися. Це в нас так звикли, що онкологія невиліковна, а вона лікується! Я можу порадити Інститут онкології в Києві. Я зараз спілкуюся з дівчиною, з якою разом проходили хіміотерапії (у мене друга стадія, а у неї четверта була) і вона теж одужала. Я б казала, щоб не зверталися лише в 9-ту онкологічну лікарню… про неї багато поганого говорять… Але однозначно лікуватися потрібно!

На завершення розмови, Лілія Будницька в котре подякувала всім тим, хто допоміг їй одужати. Жінка зі сльозами на очах повторювала, що не очікувала такої підтримки від абсолютно невідомих людей, а в дечому завдяки цій боротьбі переоцінила свої погляди. Раніше читаючи матеріали про збір допомоги, вважала, що для таких людей необхідно переказувати великі суми, а тепер на власному досвіді знає, що будь яка допомога є шансом жити здоровим.

Розмовляла Дарія Поддубецька

Коментарі
24 квітня
Вчора
22.04.2018
21.04.2018
20.04.2018
19.04.2018
18.04.2018
17.04.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин