(function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){ (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o), m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m) })(window,document,'script','https://www.google-analytics.com/analytics.js','ga'); ga('create', 'UA-96099324-1', 'auto'); ga('send', 'pageview');
Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Володимирська родина, яка у війну прихистила єврейську дівчину Маню

18:00 21.02.2018
544

Будинок сім’ї Бойків із села Маркостав Володимир-Волинського району під час війни був прихистком для багатьох, хто цього потребував – українських повстанців, поляків та євреїв.

З колись великої родини тут нині живе лише син Леонід з дочкою Любою. Він і розповів «Віснику» про єврейську дівчину Маню, яку мати ховала від гітлерівців.

Сім’ї вдалося втекти з гетто

Маня була середньою дочкою у простій єврейській родині з Володимира. Жили з того, що продавали рибу, виловлену у річці Луга, і ніколи особливо не розкошували. Та їхнє життя змінилось назавжди з приходом гітлерівців. Євреїв зігнали у гетто, яке облаштували у центрі міста.

– За колючим дротом жило по дві-три сім’ї в одній кімнаті, перебуваючи у постійному страху та голоді, – згадувала 69-річна Маня під час інтерв’ю в одній з місцевих газет штату Нью-Джерсі. – Було зрозуміло, що німці планували етнічну чистку населення. Чули історії, як нацисти знущались над євреями, прибиваючи їхні вуха до дверей. Бачили, як спускали на малих дітей скажених псів, та розуміли, що звідси потрібно втікати.

Після понад піврічного перебування у гетто Мані разом з батьками та сестрами вдалося прошмигнути повз охорону. Чотирнадцять тижнів вони переховувалися на полях, фермах. Сімейні коштовності міняли на продукти.

Навесні 1942 року сім’я вирішила ненадовго повернутися у гетто, аби змінити одяг, та найголовніше – переконати родичів тікати з ними. Проте вони не знали, що на той час майже нікого з рідні не залишилось у живих – 60 членів їхньої сім’ї знайшли вічний спочинок у братській могилі біля села П’ятидні цього ж району. Фатальним день їхнього повернення у гетто виявився і для батька Мані, якого застрелили нацисти.

Мати знову наважилася на відчайдушний вчинок – втекти разом з трьома доньками. Мані пощастило, коли вдова Лукія Бойко з хутора у Маркоставі погодилася її прихистити. Змучена дівчина стала ще одним членом родини, навчилась пекти хліб та прясти.

У чотирьох дітей з’явилася названа сестричка

Керівник володимирської єврейської громади Володимир Музиченко презентував англомовну версію своєї книги «Володимир єврейський» у Кембриджі, що у США. Після заходу до нього підійшов один з учасників, назвавшись Сіднеєм Лейфером. Чоловік розповів, що почув про книгу, написану про трагедію єврейського населення маленького українського містечка на кордоні із Польщею, і приїхав на презентацію, аби познайомитись з її автором, адже його покійна мама теж уродженка Людмира (так євреї називали місто Володимир – авт.). У часи німецької окупації її врятувала родина простих селян з Володимирщини.

Леонід Бойко – корінний мешканець села Маркостав. Тут народився у 1932 році. Його батько виїхав до Аргентини, куди планував перевезти і всю сім’ю, але цьому завадила Друга світова війна. Леонід так жодного разу й не бачив батька, адже народився вже після його еміграції. У сім’ї зростало ще троє дітей – старший брат та дві сестри. А з 1942-го по 1945 роки у родині Бойків виховувалась і дочка Маня – єврейська дівчинка, яку вони врятували від загибелі. 18-річну юнку тут прийняли як рідну.

– Жили ми у селі Маркостав, але дещо на віддалі від інших будинків – на хуторі біля річки Свинорийка. Тож про те, що у нас живе єврейська дівчина, майже ніхто не знав, – пригадує Леонід Бойко, якому тоді було десять років. – Про це було відомо лише маминій сестрі та сільському старості, який не здав нас німцям. Одного разу вони прийшли до нас додому, але Маню, яка сиділа на печі, так і не знайшли. У цей же час у нас вдома на горищі переховувались і українські партизани.

Леонід розповідає, що Маня була для нього старшою сестрою і наче рідною, доглядала, коли захворів на пневмонію.

Чи присвоять Бойкам звання «Праведники народів світу»?

Уже давно немає тієї старенької землянки на березі річки Свинорийка. У 55 років від раку шлунка померла й Лукія. Відійшли у вічність й усі її діти, окрім молодшого Леоніда, який звів у рідному селі хату. Весь вік його минув у нелегкій селянській праці. Частенько згадував чоловік і свою названу сестру Маню, про подальшу долю якої нічого не знав.

І лише дев’ять років тому вже її дітям вдалось розшукати Леоніда через туристичну агенцію. Виявляється, родина Мані після війни виїхала до Ізраїлю, а згодом емігрувала у США. Невдовзі рідну землю своєї мами відвідали усі троє синів разом із дружинами. Але сама Маня спілкувалась з Леонідом та його дочкою Любою лише телефоном, бо через поважний вік та проблеми зі здоров’ям не наважилась вирушити у далеку дорогу. А три роки тому вона померла. Спілкування з нащадками врятованої єврейки обмежилось лише листуванням з одним із синів – Сіднеєм.

Почувши всю цю неймовірну історію та записавши відеоінтерв’ю з Леонідом та Любов’ю, Володимир Музиченко запропонував Сіду Лейферу подати кандидатуру членів родини Бойко на присвоєння їм звання «Праведників народів світу».

Тож, можливо, невдовзі до списку, у якому наразі понад 22 тисячі осіб, допишуть імена і членів родини Бойків. Принаймні, початок для цього вже покладено – Володимир Музиченко нещодавно отримав схвальний лист від представниці меморіалу Яд Вашем.

Тетяна ІЗОТОВА

Коментарі
18 червня
Сьогодні
Вчора
16.06.2018
15.06.2018
14.06.2018
13.06.2018
12.06.2018
11.06.2018
10.06.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин