Їх забрала війна на Донбасі: згадаймо поіменно загиблих у 2020 році волинян

28 Грудня 2020, 18:30
фото ілюстративне 1411
фото ілюстративне

Добігає кінця 2020-й, такий непростий рік. «Прорвалися» – видихаємо ми. Щоб ми вирішували свої проблеми в тилу, на Донбасі тримають оборону українські військові. І кладуть за нас свої життя.

За підрахунками «Новинарні», у 2020 році внаслідок бойових дій у зоні загинули 56 українських воїнів – від обстрілів, підривів на мінах, на позиціях і під час бойових виходів. Серед них – четверо волинян. Згадаймо їх поіменно:

Микола Сорочук


 

Старший солдат, військовослужбовець 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Сорочук народився 23 травня 1997 року в селі Чорниж Маневицького району. З 2000-го мешкав у селі Лище під Луцьком.

Закінчивши профтехучилище, здобув професію електрозварника і підписав трирічний контракт на службу в Збройних силах. Брав участь у бойових діях поблизу Попасної, Новозванівки, Красногорівки, Мар’їнки, Новотроїцького.

Після повернення з фронту Микола певний час працював на підприємстві «Модерн-Експо», вступив на заочне навчання в Академію рекреаційних технологій і права, на факультет правознавства. Але у грудні 2019 вдруге уклав контракт на військову службу.

Микола Сорочук загинув 22 січня в районі Водяного Волноваського району на Донеччині. Під час обстрілу позицій Збройних сил України зі стрілецької зброї життя бійця обірвала куля – ймовірно, снайпера.

Поховали воїна на Алеї почесних поховань міського цвинтаря Луцька.

Залишилися мати і сестра.

Андрій Шинкарук

1

 

Андрій Шинкарук народився 16 липня 1991 року в місті Любомль Волинської області.

Коли почалися бойові дії на Сході 2014 року, Андрій був у першій хвилі мобілізованих. Брав участь в АТО в складі 1-го окремого мотопіхотного батальйону «Волинь», воював у районі Дебальцевого.

Після демобілізації у 2015-му юнак вирішив присвятити себе військовій кар’єрі. Тож пішов навчатися в Національну академію Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у Львові, яку закінчив 2019 року за спеціалізацією «Управління діями підрозділів механізованих військ».

На війну Андрій повернувся офіцером. Лейтенант, командир механізованого взводу 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу.

Андрій був товариським, любив ходити з друзями в гори, мав багато планів – як на військову кар’єру, так і на особисте життя. Але здійснити їх не судилося.

Близько 16:30 у 20 квітня бойовики відкрили вогонь по позиціях Об’єднаних сил поблизу Мар’їнки на Донеччині з протитанкового гранатомета.

Андрій переміщався, перевіряв свої позиції, коли неподалік від нього впав снаряд. Осколками йому посікло правий бік. Там множинні осколкові поранення. Їх дуже багато було, вони виявилися несумісні з життям. Андрій Шинкарук загинув на місці.

Поховали лейтенанта в Любомлі.

Залишилися мати і чотири сестри.

Ілля Струк


 

Він планував стати священником, навчався у Почаївській духовній семінарії УПЦ Московського патріархату, а натомість став воїном і загинув за Україну у війні з російськими окупантами.

Ілля народився 1 серпня 1995 року в селі Льотниче Володимир-Волинського району, в багатодітній родині. Дуже любив займатися спортом.

З юного віку Ілля цікавився духовним життям, багато молився, вивчав духовну літературу. Був паламарем у Свято-Миколаївському храмі Володимира-Волинського – дзвонив у дзвони, співав на криласі, допомагав при богослужінні.

А закінчивши Львівське ВПУ комп’ютерних технологій та будівництва за фахом маляра-штукатура, вирішив продовжити навчання вже в Почаївській духовній семінарії. Успішно склав вступні іспити, почав навчання і пішов на війну (після чого перевівся на заочне) у 2014 ріоці. Старшому матросу, гранатометнику 503-го окремого батальйону морської піхоти Іллі Струку не виповнилося ще й 19-ти.

На війні Ілля отримав поранення, але це не завадило йому підписати контракт на подальшу службу.

Останнім часом хлопець планував одружитися, збирався вступити на офіцерські курси.

Проте 17 червня загинув від кульового поранення внаслідок обстрілу зі стрілецької зброї, під час бойового чергування на Горлівському напрямку біля селища Шуми (Торецька міська рада).

Поховали Іллю Струка на цвинтарі в селі Поничів поблизу Льотничого.

Залишилися мати, брат і дві сестри.

Тарас Матвіїв


 

Він народися 18 лютого 1989 року в Любешівському районі, але з дитинства мешкав у місті Жидачів на Львівщині.

У 2011 році закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, був кореспондентом ТРК «Ера» (2011—2012) та телеканалу TВi (2012—2013), вів блоги в низці інтернет-видань. Багато працював із молоддю, проводив молодіжні фестивалі й військово-патріотичні вишколи. Активно боровся з незаконними вирубками лісу, створивши разом з однодумцями громадський рух «СтопЛісоцид». Разом із друзями голими руками вонизупиняли вагони з деревом на залізничних станціях на Львівщині.

Коли розпочалися події на Майдані, Тарас входив до 3-ї сотні Самооборони, протистояв «Беркуту» в найважчі дні. Потім став співкоординатором «Пошукової ініціативи», яка розшукувала зниклих під час Революції Гідності людей.

Коли почалися бойові дії на Сході, Тарас активно долучився до волонтерського руху, але швидко збагнув, що цього йому недостатньо й у 2015-му пішов добровольцем на фронт. У складі окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ» воював у Пісках, Водяному, Опитному, Первомайському

Із 2015 року – депутат Жидачівської райради від Української галицької партії.

У вересні 2018 року Матвіїв вступив на курси лідерства Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного за спеціалізацією «Управління діями підрозділів механізованих військ». Отримав звання молодшого лейтенанта, і в грудні 2019-го був направлений для подальшого проходження служби до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила (командир взводу).

Тарас загинув 10 липня під Троїцьким на Луганщині, врятувавши двох побратимів. Посмертно він став лейтенантом. А Президент Володимир Зеленський за поданням 24 ОМБР надав Матвіїву звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Близько 20:00 окупанти почали обстрілювати позицію, якою командував офіцер Матвіїв, зі 120-мм мінометів. Одна з мін влучила в бліндаж, укріплення частково обвалилося й загорілося. Тарас, який перебував поруч, першим кинувся на допомогу двом бійцям, які були в бліндажі. Він витягнув у безпечне місце обох, коли на позицію впала ще одна міна. Тяжкі осколкові поранення  не залишили героєві шансу на життя. Матвіїв помер під час евакуації.

Поховали офіцера в рідному Жидачеві.

Залишились батьки, у яких Тарас був єдиним сином.

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024