Вперше у Володимирі: фестиваль «Криміада» зібрав пошановувачів рідного слова

Фестиваль відбувся за ініціативи міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство» та підтримки Володимирської міської ради, інформують на сайті міської громади.

«Криміада» зібрала представників міської влади, а також закладів культури громади, педагогічного фахового коледжу ім. Агатангела Кримського, Володимирського центру професійної освіти, місцевого осередку «Союз українок», міського товариства «Холмщина», членів спілки об’єднання художників «Колорит», жителів та гостей громади.

Як з'явилась «Криміада» у Володимирі

«Якщо у Польщі цей фестиваль проводиться у Щебрешині через відомий польський вірш, який вважається одним із найскладніших у світі для вимови, то Володимир, своєю чергою, ідеально підходить для свята української мови, оскільки тут народився Агатангел Кримський – видатний мовознавець, науковець і літератор, а також працює педагогічний фаховий коледж, якому присвоєне його ім’я», – зазначає пан Микола.

Гості першої «Криміади»

Кілька місяців підготовки і ось на фестиваль до Володимира завітали непересічні особистості, кожен з яких вніс вагомий вклад у розвиток мови й літератури – уже згаданий нами Микола Ярмолюк, перекладач й дипломат Ігор Родюк, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Лівані (2016-2022 рр), політик і письменник Ігор Осташ та письменниця Валентина Хмельовська-Штинько.

З допомогою відеоконференції до заходу долучились болгарський художник Іван Стоянов, серія картин якого під назвою «Глаголиця» експонувалась під час фестивалю у фоє КМЦ. Болгарського художника з Володимиром поєднує багаторічна дружба з дитячою художньою школою ім. Миколи Рокицького.

На зв’язок із земляками також вийшла володимирчанка Ірина Козік, яка працює першим секретарем в Посольстві України у Болгарії. Іще одна онлайн-зустріч відбулася з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Болгарії, письменником і перекладачем Віталієм Москаленком.

З кожним із гостей відбулась цікава розмова, під час якої присутні дізнались про різні моменти з творчого та професійного життя авторів, перекладачів та дипломатів. 

Так, зокрема, під час спілкування з уродженцем Ковеля, дипломатом і перекладачем Ігорем Родюком присутні дізнались про особливості роботи в галузі синхронного та послідовного перекладу, а також про курйози, які іноді трапляються на міжнародних офіційних заходах. Себе дипломат називає «голосом із тіні», який завжди лунає десь із закутка, і власника якого зазвичай ніхто не бачить, тому виступ на фестивалі у Володимирі став для нього дебютним як для спікера.

«Перекладач має надзвичайно дбати про свою мову – як рідну, так і іноземну. Тому мій низький уклін вам, землякам Агатангела Кримського, за те, що так ставитесь до рідної мови та вшановуєте пам’ять цього геніального мовознавця», – зазначив Ігор Родюк.

Надзвичайний і Повноважний посол України у Лівані (2016-2022), народний депутат Верховної Ради трьох скликань, мовознавець, філософ та письменник Ігор Осташ, взявши слово, відразу зізнався, що приїхав вклонитися землі, яка народила одного з найяскравіших геніїв світової культури Агатангела Кримського.

Пан посол провів певні паралелі зі своїм життям, адже, як і видатний мовознавець, також вчився на славістиці, доля змусила його теж стати і арабістом, до того ж, Кримський був секретарем Академії Наук України, а Осташ – секретарем президії АН. А ще – у житті кожного з них трапився Ліван – Кримський прожив у ньому майже два роки, а Ігор Іванович – майже шість.

За словами Ігоря Осташа, він приїхав у цю азійську країну, де Кримського тоді вважали «совєтскім, рускім учьоним». Тож своєю місією посол визначив повернути самому Лівану і усьому арабському світу знання про приналежність мовознавця саме до України.

«Батько мій з кримських татар, мати – полька з Литви, значить жодної краплини української крові у мені немає, але коли я почую звуки української пісні, то вони мене доводять аж до сльози», – писав Агатангел Юхимович. 

«Він міг бути татарином, поляком, росіянином, але він став великим українцем. Коли читаєш його листи з Лівану, розумієш його ідентичність саме українську», – каже Осташ.

У Лівані Кримський працював як науковець, дослідник, зібрав колосальний матеріал, який потім став частиною його величезної книгозбірні. Цілий вагон із його книжками, а це 20 тисяч, прибув свого часу з Москви до Києва. 15 тисяч цих книжок зберігаються у бібліотеці імені Вернадського.

На базарі у Лівані мовознавець знайшов унікальну річ – київський список «Подорожі патріарха Макарія», де міститься унікальний опис України ХVІІ століття у порівнянні з Московією. Ці подорожні нотатки Павла Алеппського, сина патріарха Антіохійського Макарія ІІІ, є єдиним арабомовним джерелом з історії нашої країни і з’явились в Україні саме завдяки Агатангелу Кримському.

Ігор Осташ намагався походити стежками, якими ходив Кримський, почитати тих, із ким спілкувався мовознавець. У написаній Кримським «Історії нової арабської літератури» знайшов відомості про друкарню, яка була відкрита у сирійському Алеппо у 1706 році. У ній надрукували перше Євангеліє арабською мовою. А одним із меценатів цього видання став гетьман України Іван Мазепа, який фондував на це 300 золотих.

Агатангел Кримський спонукав Ігоря Осташа до величезної наукової і пошукової роботи – посол поставив собі за мету віднайти Євангелія, які були надруковані за гроші Мазепи. Він об’їхав усі тамтешні монастирі та бібліотеки і знайшов 15 таких фоліантів, відсканував для майбутнього перевидання, а згодом один примірник цієї книги знайшли і у Києві – то був подарунок Мазепі, із подякою антиохійського патріарха на сторінках.

Книгу було перевидано. «Це одна з п’яти найдорожчих для нас книг, які є в Україні», – каже Ігор Осташ. 

Він також розповів і про те, як із колегами організовували переклади арабською мовою самого Кримського, інших видатних українців (Івана Франка, Лесі Українки, Григорія Сковороди, історика Олександра Палія тощо). Усі ці книги розіслано у 14 країн арабського світу – на Близькому Сході мають знати про Україну.

Присутнім на «Криміаді» Ігор Осташ продемонстрував також уривок документальної стрічки «Український Ліван», автором якої став, у тій частині, де йдеться саме про Агатангела Кримського.

Ігор Іванович також зауважив, що у Звенигородці, що на Черкащині, де велику частину свого життя провів Агатангел Юхимович (адже сім’я переїхала туди з Володимира, коли той був ще маленьким хлопчиком), на жаль, досі немає музею видатному українському мовознавцю. Його будинок якось згорів, був відновлений, але поки що там тільки голі стіни. 

«Натомість я дізнаюсь, що у такому містечку, як Володимир, є музей Агатангела Кримського! З нетерпінням чекаю із ним зустрічі і маю для нього подарунки», – підсумував розповідь пан посол.

«Наречена гетьманича» родом з Володимирщини

Волинська журналістка, поетеса і письменниця Валентина Хмельовська-Штинько продемонструвала гостям фестивалю добірку виданих творів і розповіла про етапи свого творчого шляху.

Оскільки робота у газеті (спочатку це була «Радянська Волинь», потім – «Волинь-нова») забирала весь час і сили, писались їй вірші переважно у дорозі у рейсовому автобусі, під час численних журналістських відряджень. Коли пані Валентина читає їх публіці, обов’язково встає – таку має звичку.

Зазвичай писала про романтичні почуття, однак якось під час візиту до волинської художниці Валентини Михальської, яка через важку недугу не може ходити, зате має надзвичайний художній талант, побачила неповторні Валентинині малюнки для дітей і погодилась написати до них дитячі віршики. Так почала писати і для найменших.

Та є у Валентини Сергіївни і художньо-документальна повість «Наречена гетьманича». Письменниця поділилась історією її написання, адже сюжет цей вартий не тільки прозового твору, а й екранізації.

Голова «Волинського братства», український політик Сергій Шевчук, а саме з його подачі ця тема пішла до людей, якось довідався про цікаву долю своєї землячки, уродженки села Тростянка Володимирського району, Галини Мельник-Калужинської, яка була нареченою останнього українського гетьманича Данила Скоропадського, сина гетьмана Павла Скоропадського.

У роки ІІ світової війни доля закинула Галину з маленьким сином на руках у Лондон, де жінка познайомилась із Данилом, допомагала йому у політичних справах, а згодом стала і його нареченою. За кілька тижнів до весілля гетьманич дивним чином помирає, а Галина, якій так і не судилось стати його дружиною, стає об’єктом цькувань та насмішок.

Жінка присвячує значну частину життя увічненню пам’яті свого коханого, облаштовує у його помешканні музей, привозить в Україну деякі його речі – частину експонатів дарує в Музей історії Києва (хрестильний хрестик Данила та свій заручиновий перстень), решту – у Волинський краєзнавчий музей.

Валентині Штинько пощастило познайомитись із цією цікавою постаттю, коли готувала нарис для тритомника «Роде наш красний… Волинь у долях краян і людських документах». Але гріх було не написати про цю життєву історію чогось більшого. Тож почалися довгі телефонні розмови із пані Галиною, яка на той час вже розміняла дев’ятий десяток, згодом була і подорож у Лондон. У свою повість, яка вже пережила два видання, авторка вплела й чимало листів Данила до своєї коханої, які стали документальним підтвердженням описаної у книжці непересічної історії життя.

«Криміада» має жити...

Підбиваючи підсумки першої «Криміади», заступник міського голови Андрій Гудим від імені міського голови та від себе особисто подякував усім учасникам фестивалю, що присвятили цей день свого життя культурному розвитку:

 «Впевнений, що кожен прийде додому, захоче знайти додаткову інформацію, а потім купить книги, сьогодні згадані, авторства тих постатей, які особисто відвідали громаду. Будемо продовжувати нашу роботу. Фестиваль цей має жити, адже є з ким і для кого, є задля чого його проводити».

Перший заступник міського голови Ярослав Матвійчук від себе додав: 

«Ми повинні разом виховати покоління українців-патріотів, адже східний сусід не збирається зупинятись і буде протистояти нам. Тому важливо утверджувати українську мову та українську ідею і такий захід, як-от сьогодні, однозначно потрібний. Дякую кожному, хто популяризує українське слово тут і за кордоном, хто вірить в Україну».

Наприкінці гості фестивалю отримали  пам’ятні подарунки, аби частинка Володимира гріла їх і продовжувала нагадувати про себе у Києві чи деінде.

«Криміаду» чудово доповнювали музичні виступи колективу дитячої музичної школи «Секвенція», вірші Тараса Шевченка у виконанні юних декламаторів, які навчаються у ліцеях міста та книжкові виставки міської публічної бібліотеки.

Підсумовуючи, натхненник «Криміади» Микола Ярмолюк наголосив на важливості масштабувати цей проєкт, щоб далі популяризувати постать Агатангела Кримського, щоб заохочувати молодь до вивчення мови та читання книг.