Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Байдужість, що вбиває

08:24 24.05.2018
2729

Нам пишуть...

В Україні багато нужденних. Однак - це не проблема, а завдання.

Нік Вуйчич

Три роки тому в польській Познані я познайомилась з Ніком Вуйчичем. Там він виступав на величезному стадіоні разом із моїм сином Артемом, співаком, переможцем «Х-Фактор Польща». Не маючи рук та з однією маленькою ніжкою, він їздить на скейті, катається на дошці для серфінгу, одружений і має дітей, вільно подорожує світом. Саме тоді він порушив в моїй свідомості усі межі можливого. Адже саме тоді я розпочала боротьбу з власною важкою недугою. Луцькі лікарі пророкували єдине: операція і нічого оптимістичного не світить, а будь-яке лікування надто дороге і безрезультатне. Та здатися – це не мій вибір. Коли звернулась за консультацією до володимир-волинської лікарки Еліонори Миколаївни Губар, то вона переконала, що надія є і лікування можливе. Уклінно вдячна цій жінці - високому професіоналу за своє теперішнє чудове самопочуття.

Поряд з моєю квартирою на вулиці Сагайдачного, 7 проживав дядя Саша, котрий теж боровся за щастя жити здоровим. Однак…

Восени, не зустрівши вранці дядю Сашу на порозі нашого будинку, я забігла до нього у квартиру на першому поверсі. Чоловік став інвалідом-візочником без обох ніг. Так за нього вирішили лікарі. У напівтемній квартирі без сонячного світла дядя Саша мовчки терпів свою долю. Тоді і розпочалась моя депутатська боротьба за пандус у нашому підїзді. Особисто звернулась до міського голови Петра Саганюка під час сесії міськради, в інтернеті знайшла креслення пандуса, пристосоване до «хрущовок», буквально падала на коліна перед працівниками ЖЕКу, коли не допомагало – кричала і лаялась. Минули осінь, зима, проходила і весна, а півпандус так і залишився недороблений у під’їзді на Сагайдачного, 7. ЖЕК не виконав свого обов’язку, а влада не надала законного права людині без ніг на вільне пересування. В однокімнатній квартирі на першому поверсі панували суцільні сутінки, адже сонячним променям важко пробитися через стіну старих паркових дерев, які теж так і не порізали, проігнорувавши прохання дяді Саші.

Окрема мова про місцевих лікарів. Після складних операцій дяді Саші не запропонували жодного курсу психологічної та фізичної реабілітації. Останній тиждень свого земного життя у так званому «княжому» місті він відмовився їсти, на всі вмовляння не здаватися тільки сумно хитав головою. В очах цієї багатостраждальної, тихої і скромної людини були зневіра і безнадія. «Тихо жив, тихо й помер», - резюмувала наша сусідка.

У моїй пам’яті дядя Саша залишився доброю людиною і мужнім чоловіком. Востаннє, зібравшись із силами, він обперся на худющі руки й підвівся. Щоб востаннє посміхнутись мені. Він так хотів прогулятися білим світом перед темрявою Вічності… На завтра його не стало, як і не стало більше проблем ні для ЖЕКу, ні для всієї виконавчої влади міста Володимира-Волинського. Залишилось тільки півпандуса по вулиці Сагайдачного, 7. Як символ байдужості. Байдужості, що вбиває.

Ганна Фурман, жителька Володимира-Волинського, депутат районної ради.

Коментарі

Жителька вулиці Сагайдачного

16:56 24.05.2018

Аня, ми вам всеодно дуже вдячні за людяність, спасибі, що ви є

не байдужий

19:25 26.05.2018

Байдужість вбиває,але по реакції людей видно що ніяких емоцій подібне вже не викликає

До Не байдужий

09:32 27.05.2018

Можливо Ви й праві... Та де гарантія, що МЕР чи начальник ЖЕК не стануть інвалідами без обох ніг, і що їм не потрібен буде пандус??? Чи вони не люди?

19 серпня
Вчора
17.08.2018
16.08.2018
15.08.2018
14.08.2018
13.08.2018
12.08.2018
11.08.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин