Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Озеро Неведимка у Володимир-Волинськму районі
Озеро Неведимка у Володимир-Волинськму районі

«Золота країна» під Володимиром: чим живуть і як працюють люди лісу

19:54 12.02.2019
2468

У Володимир-Волинському лісгоспі запустили нову шишкосушарню і дбають про саджанці на розсаднику.

Лісове господарство розкинулось на території Іваничівського, Володимир-Волинського, Локачинського і Турійського районів. Ліси тут оповиті легендами. Їх подекуди називали «золотою країною». Та не менш таємничим є озеро Невидимка у Володимир-Волинському районі. Ніхто з місцевих жителів не пригадує, щоб у ньому хтось втопився.

Цей репортаж продовжує серію історій спецпроекту Історії довкола лісу від Район.in.ua.

Читайте також: Діброви Горохівщини: як дев’яносторічні дерева дають чотири тонни насіння у рік

Містика «Лісової пісні» і сліди УПА: що приховує Нечимне

ТРЕБА ЛІС ЛЮБИТИ

Сонячного ранку біля Павлівського лісництва нас зустрічає головна ліснича Володимир-Волинського лісгоспу 39-річна Наталія Козій. Говірка чорнява жінка впевнено крокує лісництвом і розповідає про нову шишкосушарню.

Вона працює в лісі вже 16-ий рік і переконує: щоб бути лісником, треба ліс любити.

Головна ліснича проводить до шишкосушарні й показує процес виробництва. Тут відчутно тепло. Висока температура необхідна для переробки шишок.

У спеціальній камері попередньо підсушуються шишки. Тоді їх забирають і переносять на другий поверх. Там шишки поточно висушуються в барабанах. Вони сушаться в середньому три-чотири дні. Барабани крутяться і на спеціальні підноси випадає насіння. З тонни шишок виходить кілограм насіння.

«На низу шишки всі були сплюснуті, подивіться, тут вони вже розкриті. Бачте от закрита, отакого вона вигляду, а при температурі вона розкривається, робиться ось така гарна трояндочка», – показує Наталія Козій на долоні шишку без насіння.


Колись на цьому місці був цех з переробки лісу. Шишки на переробку возили в Ківерцівський лісгосп. Потім виникла ідея зробити шишкосушарню для власних потреб лісгоспу в Павлівському лісництві. Цех поремонтували і два тижні тому запустили шишкосушарню.

«У нас зовсім інші методика і техніка. Там (у Ківерцівському лісгоспі, – ред.)зовсім інший котел. Крім сосни, ми ще переробляємо шишку ялини і шишку модрини. Перший рік тільки до власних потреб. Ми вдосконалюємось. У цьому році плануємо переробити дев’ять тонн шишок. Ви, можна сказати, одні з перших людей, хто бачить шишкосушарню (сміється, – ред.).


Далі головна ліснича веде показувати Павлівське шкільне лісництво. Хизується, що воно – одне з найстаріших.

«Ми цього року вирішили зробити польовий клас. Дуже легко діти сприймають такі уроки, коли бачать, а не розказують і показують на картинці. Недалеко є лісовий розсадник. Діти долучаються і також доглядають. По-інакшому сприймають, коли побачать, пощупають. Ключ від шкільного лісництва має його керівник і, коли в них є бажання і можливість, коли в них по темі підходить урок, приїжджають сюди», розповідає Наталія Козій.


Читайте також: Ресторан з дичиною, дендропарк з батутами та інші принади Цуманської екостежки

Екологічні стежки Волині терном не заростають

МИСТЕЦТВО ДОГЛЯДУ

І в шишкосушарні, і на розсаднику працює лісокультурниця Павлівського лісництва 50-річна Тетяна Марчук. Вона стоїть у робочому одязі за шишкосушаркою і знічено поправляє перед камерою хустку.

Раніше жінка працювала в Сокалі, на заводі хімічного волокна. Потім пішла в декрет, а опісля стала працювати в лісі.

«Прийшла я працювати в 1998 році. Два роки працювала сезонно, але не оформлялася, а з 2000 року я вже почала працювати тут і от по сьогоднішній день тут. Не вчилась на лісовода. Просто захотіла, бо я так живу. У селі Самоволя. Кругом мене ліси. Мені близько добиратися. Їжджу на роботу велосипедом. Просто люблю ту роботу, от я від тої роботи отримую задоволення. Мені дуже приємно і хочеться на роботу ходити», говорить Тетяна Марчук.


Вона слідкує за температурою, збирає насіння з лотків, вичищає, щоб в результаті виходили самі насінини. Влітку жінка працює на розсаднику. Висіває рядочками насіння сосни, ялини і модрини. Потім поливає. Доглядає, щоб не заростало, щоб розпушувалася земля.

«За стільки років у мене весь час одна й та ж робота. Коли приходе весна, кожного разу треба сіяти сосну, ялину, модрину. Потім за тим всім доглядаю. Щоб доглядати ліс, людина мусить бути добросовісною, чесною, відповідальною. Мені здається, найголовніше, коли людина відповідальна».

Осінню лісокультурниця сіє дуб. Основна робота жінки – на розсаднику і догляд за тим, як ростуть деревця.

«Вся моя робота в тому, що цілий день треба доглядати, за чимось дивитися. Найцікавішим є, коли посієш і воно все виростає, сходить. Посіяла цю сосну – і вона підіймається до верху, починає проростати. Так само, коли проростає з-землі дуб. Теж цікаво за тим дивитися і доглядати. Люблю то все. Ті саджанці. Все те, що тут росте. Сам процес роботи», пояснює, скромно знизуючи плечима, Тетяна Марчук.


Читайте також: Кривий ліс під Колками: чому покручені сосни і що вони лікують

Читайте також: На Горохівщині ростуть червоні дуби, посаджені польською графинею

НЕВИДИМКА СЕРЕД ЛІСУ

Обережними швидкими кроками ми ступаємо до озера Невидимка у Володимир-Волинськму районі. Дорога не з легких, бо втягує трясовина, а грузьке болото ще замерзло не скрізь.

Коли врешті добираємось, то відчуваємо, ніби потрапили на безлюдний острів. Велике озеро, а навкруги – ліс. Не чути голосу жодної пташки, тільки скрипучий сніг і запах трави болотяного багна нагадує про життя.

53-річна місцева вчителька географії Галина Козловська знає чимало легенд про це озеро і прилеглі ліси. Спілкувалася про озеро жінка не тільки зі старожилами, а й з народознавцями та чорними археологами.


Однією з найвідоміших є легенда, що колись на місці озера була церква і поселення. Коли чоловік орав, прорвалася земля і церква пішла під воду. Так утворилося озеро. За ще однією версією старожилів, церква припливла до людей.

Батько чоловіка Галини Володимир Козловський розказував, що колись у селі була річка. За розповідями батька пані Галини, річка була така велика, що по ній плавали баржі й були водяні млини.

«Я колись ходила у 50-х роках з братом до озера. Мої три старші брати купались. І от хотіли брати визначити, яка глибина озера. Зв’язували великі ломаки до купи і дна не дістали. До мене приїжджають чорні археологи. Вони мені розказували таку байку, що колись був такий наказ, щоб затоплювати танки: і німецькі, і наші. Якщо говорити про 50-ті роки, то був хороший дохід до Невідомки. Там був місток. Було тверде покриття. А вже в 90-х була така трясовина, що неможливо було дійти. Але я бачила плесо, велике, десь до гектара і дуже багато птахів», пригадує жінка.

Та найбільше дивується жінка тому, що скільки існувало озеро, ніхто в ньому не втопився. Раніше озеро використовували у господарській діяльності. Люди сіяли коноплі й возили мочити в озеро. Раніше місцеві ходили ловити рибу, ставили сітку й купалися, а нині ходять все рідше й рідше.

«Народознавець Світящук говорив мені, що прилеглі ліси називали золотою країною. Колись на цій території видобували сіль з вільхи. А тоді сіль була на вагу золота. Чорні археологи розказували, що, коли Наполеон наступав, у цьому місці його розгромили і він закопав тут золоту карету», – ділиться жінка відомою їй інформацією про озеро.

Майстер лісу цього обходу 51-річний Василь Лебідь додає, що найбільш цікаве озеро тим, що ніхто не знає його походження. Через це й називають його Невидимка, а місцеві кажуть по-своєму – «Невідомка».


Читайте також про героїню проекту «Лісівники Волині. Портрет у деталях»: «Ліс швидко стає звичкою», – спадкова ліснича з тридцятилітнім стажем

Антоніна АНДРІЙЧУК

Фото Олесі САЄНКО

Коментарі
16 липня
Вчора
14.07.2019
13.07.2019
12.07.2019
11.07.2019
10.07.2019
09.07.2019
Топ оголошення
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин