Втрати року: володимирчани, які залишили світлу пам’ять у наших серцях

04 Січня 2021, 10:00
10173

Керівники, депутати, лікарі, ветерани, військові, активісти....Володимирщина у минулому 2020 році втратила чимало людей, які залишили свій слід в історії краю.

Район.Володимир-Волинський хоче згадати тих, хто пішов від нас у цей непростий ковідний рік, залишивши по собі світлу пам’ять та слід у наших серцях.

Пандемія, початок якої ВООЗ оголосила у березні 2020 року, забрала чимало життів та завдала шкоди здоров'ю багатьом українцям. Проте в країні триває війна, яка не припинила свій «чорний» рахунок. Від початку 2020 року Україна втратила на війні на сході України 64 воїнів, які загинули, або померли згодом від ран у госпіталях. Це велика і непоправна втрата, біль і наша вічна скорбота. 

У червні 2020 року від кульового поранення внаслідок обстрілу зі стрілецької зброї, під час бойового чергування на Горлівському напрямку біля селища Шуми, загинув володимирчанин Ілля Струк.

Він планував стати священником, навчався у духовній семінарії, а натомість став воїном і загинув за Україну у війні з російськими окупантами.

Ілля народився 1 серпня 1995 року в селі Льотниче Володимир-Волинського району, в багатодітній родині. Дуже любив займатися спортом.

Ілля Струк
Ілля Струк

З юного віку Ілля цікавився духовним життям, багато молився, вивчав духовну літературу. Був паламарем у Свято-Миколаївському храмі Володимира-Волинського – дзвонив у дзвони, співав на криласі, допомагав при богослужінні.

А закінчивши Львівське ВПУ комп’ютерних технологій та будівництва за фахом маляра-штукатура, вирішив продовжити навчання вже в Почаївській духовній семінарії. Успішно склав вступні іспити, почав навчання і пішов на війну (після чого перевівся на заочне) у 2014 році. Старшому матросу, гранатометнику 503-го окремого батальйону морської піхоти Іллі Струку не виповнилося ще й 19.

На війні Ілля отримав поранення, але це не завадило йому підписати контракт на подальшу службу.

Останнім часом хлопець планував одружитися, збирався вступити на офіцерські курси.

Проте 17 червня загинув від кульового поранення внаслідок обстрілу зі стрілецької зброї, під час бойового чергування на Горлівському напрямку біля селища Шуми.

Поховали Іллю Струка на цвинтарі в селі Поничів поблизу Льотничого. Залишилися мати, брат і дві сестри.

Навесні відійшла у вічність колишня голова Володимир-Волинського міського суду Надія Пікула.

Надія Василівна очолювала Володимир-Волинський міський суд з 1989, з 2000 працювала суддею.

Народилася 1955 у селі Хобултова Володимир-Волинського району.

Вища рада правосуддя ще в січні звільнила Надію Пікулу з посади судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області за загальними обставинами

Надія Пікула
Надія Пікула

9 червня перестало битися серце багаторічного настоятеля Свято-Успенського кафедрального собору міста Володимира-Волинського протоієрея Ярослава Антонюка.

В одному з інтерв'ю отець Ярослав розповів, що йому сам Господь велів бути священником. Народився серед священників – дід і батько служили у церкві у рідних Галичанах Горохівського району, змалку прислужував обом – мав у кого вчитися.

 

2
Ярослав Антонюк
Ярослав Антонюк

Уперше поріг Успенського собору отець Ярослав переступив у 1988 році, після того, як Володимир-Волинський відзначив своє тисячоліття.

«Ще на валах лишилися декорації від того святкування. Соборні дзвони мовчали, бо заборонили у них дзвонити. У храмі не було жодної ікони, а лише три облачення – священицьке та два дияконські – й деякі найнеобхідніші церковні атрибути», – згадував в одному зі своїх інтерв'ю священник.

У своїх промовах отець Ярослав завжди просив не сіяти злості, просив йти до сповіді, не думати тільки про статки і не забувати народну мудрість: «Будеш Богу угодний – ​не залишишся голодний».

Читайте також: Місто легенд: у мережі з'явився промо-ролик про Володимир–Волинський.

У червні 2020 році не стало володимирчанина Петра Мартинюка.

Петро Мартинюк із Володимира-Волинського – учасник Норильського повстання. Він один із небагатьох ще живих свідків тих подій, брав участь у кількох боях УПА з нацистами, в одному з яких отримав важке поранення, після чого очолив референтуру Служби Безпеки УПА із підбору кадрів на навчання. Двічі нацистське гестапо хотіло його розстріляти і друзі рятували від смерті.

1
Петро Мартинюк
Петро Мартинюк

У січні 1945 року Петра Мартинюка вистежили й заарештували органи НКВС. Вирок – 10 років ув’язнення, яке відбував у норильских таборах ГУЛАГу. А до цього – 5,5 місяців очікування у камері смертників у Харкові. Після закінчення терміну отримав додаткових 5 років неволі за участь у 1953 році у Норильському повстанні.

У кінці 1980-х Петро Мартинюк був активним членом Народного руху України, організовував мітинги та просвітницькі акції, працював з молоддю, очолював Братство вояків ОУН і УПА Володимир-Волинського району. І досі лишався злочинцем, оскільки арештували його зі зброєю в руках, а за попереднім законодавством такі люди не підлягали реабілітації.

Петро Мартинюк український громадський та військовий діяч, ветеран УПА на псевдо «Дуб». А також кавалер державного ордену «За мужність» 3 ступеня, кавалер ордену Володимира Великого 3 ступеня та почесний громадянин Володимира-Волинського.

Читайте такожОстанній розстріляний бандерівець: «упівця» з Волині судили на Покрову і вбили у 1989 році

У серпні минулого 2020 року перестало битися керівника одного з комунальних підприємств міста. На 67-му році життя помер директор КП «Полігон» Олександр Козичко.

Олександр Іванович народився 6 червня 1953 році у Володимирі-Волинському. У 1970 році вступив на навчання у вище командне загальновійськове училище міста Благовєщенськ. У 1985 році закінчив навчання у Володимир-Волинському сільськогосподарському технікумі за спеціальністю «технік-електромеханік».

Олександр Козичко
Олександр Козичко

Свій трудовий шлях розпочав у 1974 на суднах управління «Дальморепродукт». Потім працював інженером-механіком в колгоспі ім. Орджонікідзе Володимир-Волинського району, а з 1996 по 2004 рік – директором ПМП «Євро-В» ( м. Луцьк). У березні 2012 року призначений на посаду директора комунального підприємства «Полігон».

У листопаді 2020 року померла лікар-педіатр з Володимира-Волинського Лілія Камінська. Вона близько 30 років працювала у місцевій лікарні.

«Важко знайти такі слова, які б змогли зменшити душевний біль, від втрати рідної людини... Лілія Євгенівна була світлою, доброю, мудрою, талановитою людиною. Прикладом для всіх нас. Зберігаємо у нашій пам’яті лише світлі спогади про неї та будемо пам’ятати завжди. Царство Небесне та земля пухом», – написали колеги медики у дописі на фейсбуці.

1
Лілія Камінська
Лілія Камінська

В останній місяць 2020 року перестало битися серце очільниці Устилузького осередку Союзу українок Ніни Гук.

«Щира патріотка рідного краю, правдива Українка, добра, мудра й розважлива, нездоланна оптимістка, жінка, яка завжди впевнено йшла до мети. Вона володіла особливою енергетикою добра й духовності, тому змогла згуртувати своїх землячок і створила у прикордонному Устилузі перший осередок «Союзу українок». Це саме вона зі своєю родиною була серед організаторів зведення у місті Свято-Вознесенської церкви. У значній мірі завдяки старанням пані Ніни храм став духовним прихистком і чудовою окрасою міста. Вона вкладала душу у виховання молодого покоління, докладала чимало зусиль для відновлення і збереження наших національних духовних традицій не лише на рідній землі. Тепер і у далекому Маріуполі ростуть калинові кущі від Ніни Гук, а тамтешні храми прикрашають передані нею вишиті рушники.
Сердечна, чутлива до чужої біди, щедра душею, завзята до громадських справ Ніна Володимирівна встигала скрізь. Порядними й гідними громадянами виростила своїх дітей, тішилася онуками. Її запашними короваями з калиною та барвінком, медовими пряниками смакували не лише родина, друзі, посестри-союзянки, а й бійці, які захищають Україну на Донбасі. Ніна Володимирівна не шкодувала ні власних зусиль, ні душі, ні коштів для спорядження волонтерських поїздок на схід. Звикла самовіддано працювати на благо своєї устилузької громади та усієї жіночої союзянської спільноти», – згадує про Ніну Гук союзянська родина.

2
Ніна Гук
Ніна Гук

19 грудня минулого 2020 року перестало битися серце колишнього директора Володимир-Волинського педагогічного коледжу Євгенія Шишкіна.

Євгеній Шишкін народився у 1928 році у родині репресованих, виростав без батька, без діда, якого разом із трьома братами розстріляли як класових ворогів. Під час війни, підлітком, працював у радгоспі – водив коня, який крутив молотарку. Захопившись морською романтикою під впливом дядька-моряка, спробував вступити у Ленінградське військово-морське училище. Однак курсантом «мореходки» стати не вдалося, не пройшов медкомісію по зору. Повернувшись додому, рік працював вихователем у дитячому будинку, в рідному селі.

Євгеній Шишкін
Євгеній Шишкін

У 1950 році, як випускник Львівського інституту фізкультури, Євгеній Шишкін отримав направлення до Володимира-Волинського, у педагогічне училище фізвиховання (тепер педколедж). Спершу лише викладав фізкультуру, згодом майже два роки працював директором.

В останній день минулого року Володимирщина втратила ще одну особистість – пішла у засвіти депутатка районної ради, багаторічна директорка Зимнівської школи, заступниця ексголови районної ради, а в останній рік життя – начальниця відділу освіти та культури районної державної адміністрації Алла Мельник.

1
Алла Мельник
Алла Мельник

Пам'ятаймо тих, хто пішов від нас у цей непростий 2020 рік, залишивши по собі  слід у різних царинах людської діяльності та світлі спогади у наших серцях.

Підготувала Тетяна ПАЛАЄВСЬКА

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024