Примітивна політика не стане володимирською ідеологією, або Шлях до воскресіння фестивалю «Володимир». БЛОГ

06 Травня 2021, 13:00
Фестиваль «Володимир» 2637 Джерело: Фото з архіву
Фестиваль «Володимир»

Валентина Трофімук, коли ми познайомилися, працювала над ідеєю створення фестивалю «Володимир». Я тоді тільки переїхала з Луцька, тому й закарбувалися у пам‘яті її слова про духовний купол над Володимиром. Казала, що його відчувають творчі люди, тут добре працювати своїм митцям, місто притягальне для всіх інших особистостей. 

Як майже на голому місці запрацював такий грандіозний фестиваль, – вимагає ґрунтовного дослідження, бо це феномен. У нас побували чи не всі  зірки національного масштабу, а це потужна енергія оновлення і духовного збагачення… Мистецтво – велика сила, воно здатне розчиняти соціум, гармонізувати його, знищувати відмерлі руйнівні енергії, насичувати колективний людський організм творчою наснагою.

Успіх  фестивалю залежить від головного диригента  дійства, його особистісного смаку. І тут  роль Андрія Шоцького не можна не побачити, не оцінити. Бо з його відходом від управління фестивалем, почався занепад і крах продукту великої спільноти. 

Крах попередньої влади теж почався не у день виборів, а відтоді, коли замінили природній  «Володимир» на штучний «Княжий», який  не відповідає менталітету  міста, бо його організовували  за правилом бізнесу:  вкладаєш гроші – отримуєш прибуток.

А  згодом  на виборах переміг кандидат, за якого  було багато політичної реклами.  

Та реклама тут  ні  до чого. Влада змінилася у природний спосіб – так само як зі старої прогнилої картоплини виростають нові. Старого лідера не вибрали з трьох причин. Частина населення пошкодувала його здоров‘я, ще частина слухняно виконала побажання (чи прикол)  Саганюка про заміну себе Пальонкою. Треті передбачили дерибан  зарічанських земель після об’єднання громад. На користь Пальонки, певно, зіграв той факт, що він не заасфальтував кілька метрів до своєї хати, коли прокладав в селі центральну дорогу. 

Реклама для Володимира – це  дрібниця, яка не має значення у місті, де «я його не знаю, але знаю тих, хто його знає».
І молодим заступникам голови владу дав не Гузь, а авторитет  їхніх батьків – директорів  шкіл, які самі ніколи не піарилися  і нікого піару не навчали. Тим більше своїх дітей. 

А діти, як діти.  Для того, щоб відрізняти  політичну маніпуляцію  від самовираження розумної й доброї людини потрібно бути зрілою особистістю. Або дорости до такої можливості.

Схоже на те, що фігур на  управлінській шаховій  дошці Володимира-Волинського  не залишилося.  Проте  є дошка…  
Символ пустої шахової  дошки дуже люблять хореографи. Це символ пустоти, тиші споглядання і самоспоглядання. Війне вітерець, – і на дошці піднімуться чорні й білі фігури – почнеться нова боротьба, яка приведе до неминучої тимчасової рівноваги.

Отже, до влади прийшли молоді. Це добре. Більшість з них  пройшла особистісне формування у 90-і, коли новонароджений олігархат провів перше тотальне пограбування народу. Зараз прийшов час самостійно усвідомити, хто їх ворог, хто – друг, кому треба допомагати жити, від кого відхрещуватися.

Ворог у них сильний і підступний – сучасний  олігархат.  Йому служать  найкращі уми, які вони тільки могли  купити. Стратеги юристи, економісти, соціологи. Вони прораховують усе на багато кроків вперед. Прихід до влади молодих  теж  прорахували, і їхні непомірно великі, в порівнянні з населенням, зарплати. Для того в черговий  раз пограбували людей: міських - за рахунок тарифів  за межами розумного, сільських – за рахунок оплати за третю по рахунку безоплатну приватизацію землі.

Молоді управлінці приречені  когось зрадити – чи  своїх рекламодавців, чи виборців.  Або сидіти  у постійному шпагаті від усвідомлення  безпорадності. Бо на кого спертись  практику, віддалившись  від пустопорожнього ідеалізму?

З цього приводу хочу  розповісти історію  про українського олігарха минулого століття Євгена Чикаленка, успішного агронома, який  робив ставку на середніх землевласників. Він був дуже заможною людиною і любив Україну «до глибини власної кишені». Він фінансував десятки великих і малих культурних проєктів. Так виглядають гроші, вкладені  у творчість, розвиток  і добро. 

Боротьба зі злом проходить невидимо – на рівні  душі.

У грудях дверцят немає, щоб показати цілому світу, що свої гроші вам не дорожчі за життя чужої дитини. Перше  і найважливіше випробування  проходить в душі:  совість і честь не продаються. А далі буде легше. Тих, що не зламали і не зігнули, – поважають всі.  І друзі, і вороги.  Далі вже можна просто працювати.
Дбати про чисту воду  і безпечну каналізацію, про тепло в будинках і естетику  балконів, про  підтримку талановитих, бо бездарні проб`ються самі. 

А  для початку  подумайте  про повернення у місто однойменного фестивалю. Постійно і послідовно з кожної своєї великої зарплати  відкладайте у фонд фестивалю гроші. Свої, не  державні. Будьте до народу ближче, і народ до вас підтягнеться.


 

Коментар
14/06/2021 Понеділок
14.06.2021
13.06.2021
12.06.2021
11.06.2021