Шкіц до історії водогону та каналізації у Володимирі

Як у Володимирі самі собі зіпсували річку Смоч.

Відколи на теренах Володимира жили люди, то воду брали з річок та криниць. А нечистоти золотарі вивозили якомога далі від людських очей. І бажано – до води. Аби річковим потоком віднесло відходи деінде.

В давніші часи містяни селились здебільшого в трикутнику між Лугою та Смоччю. Правий берег Смочі був доволі високим – перепади висоти де й досі можна побачити на вулиці Шевченка та позаду Собору Різдва Христового. На острівках посеред боліт на схід від Смочі оселялись бідніші люди.

Смоч стала зручним місцем для скидання та зливання відходів.

Річка також вбирала в себе усі поверхневі стічні води. Усе, що впало на східних та центральних теренах Володимира у вигляді дощу, опинялось у Смочі. Дощ змивав бруд і сміття та ніс усе це вниз – рельєф цьому тільки сприяв. За десяток століть там накопичилось чимало.

Колонка та водовоз. 1915-1918 роки.

На 1920-ті рр. Смоч перетворилась на смердючу баюру з тисячолітнім нашаруванням відходів та сміття. Озеро, звідки витікала річка, стало Болотом. З потенційного оглядового майданчика на вулиці Відок (тепер – вулиця Грушевського) ще відкривались чудові краєвиди на стародавнє місто – було видно Успенський собор, Велику синагогу, костели Розіслання Апостолів та Йоахіма та Анни. Та все перебивав нестерпний сморід.

Далі – гірше. Населення збільшувалось. Через технічний прогрес збільшувалась кількість неорганічного сміття. Воно гнило повільно, отруюючи все навколо. Утім, асенізатори продовжували вивозити нечистоти у Смоч. Річка стала розсадником хвороб.

У місто не приходили інвестори. Мало хто відважувався розпочинати будівництво на лівому березі Смочі, на островах в околицях двірця. Комунальна земля під забудову коштувала вкрай дешево. Це були серйозні втрати для міського бюджету.

У 1924 році міська влад врешті звернула увагу на стан річки. Поміркували про необхідність водогону та каналізації. Через сім років розробили проєкт регуляції Смочі. Але так ніколи його і не реалізували.

Потім виникла ідея збудувати каналізацію для повітової лікарні – саме ці відходи становили найбільшу небезпеку (там було безліч хвороботворних організмів). Ця каналізація мала пройти саме річищем Смочі. Також думали збудувати кілька резервуарів з водою на випадок пожеж. Бо води у криницях для пожежних мотопомп мало, а до Луги не завжди можна було доїхати – заважали забудова та болота.

Врешті, воєводська влада взялась за впорядкування міст. Зокрема, і за нормальне водопостачання та водовідведення.

У серпні 1939 року проєкт водогону та каналізації у Володимирі був оприлюднений. Розрахунок робили на 54 тисячі мешканців.

Проєкт водогону у Володимирі. 1939 рік

Проєкт передбачав водозабір (на вулиці Підзамче), водозбірник, станцію помп та гідрофорів і 2 або 3 «przetłocznie» (резервуари) на випадок пожеж.

Водогін мав сягати лівобережної частини Володимира (теперішнє село Заріччя) та завокзального району (Острівок, Льотниче).

Натомість каналізація згідно з планом не потрапляла за колію. Решту ж міста планували долучити до цивілізованого способу водовідведення. Каналізаційні канали проєктувались бетонними.

Заплановано три місця зливу: перший – в районі вул.Замкової до річки Смоч, другий – на вулиці Водопійній до канави, третій – на вулиці Стромій. У 600 метрах від вулиці Стромої було заплановано будівництво очисної споруди.

Буріння свердловини на місці запроєктованого водозабору. 1939 рік

1 вересня 1939 року розпочалась війна. Водогін і каналізацію у Володимирі перестали будувати. Радянська влада згадала про цю потребу аж наприкінці 1960-х років.

До того часу володимиряни мусили давати собі раду з водою та нечистотами самотужки. Копали криниці, будували туалети. А утилізація відходів – на рівні середньовіччя. Десь – вилили, щось – прикопали. Лише у 1966-1967 роках нарешті почали розробляти проєкт та будувати водогін і каналізацію. Централізовано вода вперше потрапила до помешкань у січні 1971 року.

Відтоді Смочі стало трохи легше. Вода стала дещо чистішою. Неприємний запах став не таким дошкульним. Утім, ненадовго. Володимиряни не змогли подолати своєї віковічної звички. Річище та береги знову вкрились купами побутового та будівельного сміття. Частину річки сховали під землю, у труби. Аж врешті джерела зміліли, висохли. Річище майже повністю засипали, а зверху збудували чи то гаражі, чи то склади. Щось віддали під ринок, щось – під житло, а навіть - багатоповерхівку. Лишився невеличкий відтинок у Слов’янському парку. Смоч вмирає. Дуже швидко річки не стане.