«Найголовніша цінність в армії – люди, які хочуть звільнити окуповані території», – командир 14 бригади

30 Вересня 2019, 13:00
Командир 14-ї окремої механізованої бригади Сергій Войченко 4574
Командир 14-ї окремої механізованої бригади Сергій Войченко

Луганщина, 9:30 ранку. Командир 14-ї окремої механізованої бригади допалює цигарку, вітається й запрошує до свого кабінету. Перше, що кидається в очі, – новенький прапор України та безліч мап на стінах. Про себе комбриг розповідає небагато, мовляв, був майже на всіх ділянках, які входили до зони відповідальності колишнього ОТУ «Луганськ»: в Авдіївці, Троїцькому, Торецьку, Станиці Луганській. Командування 14-ю бригадою полковник Войченко прийняв у червні 2018 р. А у вересні того ж року військові з Волині зайняли 40 гектарів «сірої зони» на Луганщині – північно-західну околицю селища Золоте-5, або хутір Вільний.

Про ворога, який стоїть навпроти, доньку-військову та готовність українських бійців звільняти окуповані території Сергій Войченко розповів в інтерв’ю «Повернись живим». 

– З 21 червня, коли було оголошено про «режим тиші», що змінилося на ділянці, де стоїть ваша бригада?

– Той противник, який перебуває у зоні відповідальності бригади (якщо бути точним, то проти нас стоїть так звана 4 мотострілкова бригада), з 21 червня в цілому підтримував режим перемир’я. Але останнім часом активно застосовує як стрілецьку зброю великого калібру, так і міномети 82-го калібру, а також озброєння бойових машин на напрямку Сокільників, Голубівського, Донецького. Переважно противник за час перемир’я намагається укріпити свої позиції. Ми також не стоїмо на місці – продовжуємо покращувати положення на тактичному рівні, на певних ділянках трохи виходимо на більш вигідні позиції. Відповідно, ми також окопуємося, укріплюємося та готуємося до зими.

– І даєте адекватну відповідь? Тому що зараз можна почути, мовляв, по українським військовим стріляють, а вони мовчать, та й взагалі «війна завершується».

– Військовослужбовці нашої військової частини завжди тримають під контролем ворога та всі його дії. Якщо вогонь противника загрожує життю та здоров’ю наших військовослужбовців, відповідь дається однозначно адекватна!

А про війну я вам наведу приклад. Ще у 2016 році на тилових ділянках мене запитали, вкотре я виїжджаю до району виконання завдання. Я відповів, що вшосте. Тоді мене запитали: «А навіщо вам це треба?». Я відповів: «Тому що я – військовий. Тому що моя професія передбачає захист Батьківщини».

– Ви починали військову кар’єру з посади командира взводу ще у 1996 році, а в 2018 році стали командиром бригади. Це – велика відповідальність.

– Дуже! Тому що це не тільки зброя, а насамперед люди, з якими необхідно плідно працювати. Якщо не буде людей, застосування зброї стане неефективним. Головне на цій посаді бути справедливим і взірцем для особового складу.

Командир військової частини постійно має працювати з особовим складом, зокрема, й на передовій. Вирішувати проблемні питання, які виникають у військовослужбовців, питання інженерного обладнання, ведення бойових дій. Тому кожен день я виїжджаю на передній край і працюю там.

– Що змінили у бригаді за цей рік?

– Великих змін не відбулося. Головне, що вдалося, – зберегти керівництво бригади, офіцерів, які мають досвід участі у бойових діях ще з 2014 року. Це старші товариші, які можуть передавати досвід молодим офіцерам.

Так, особовий склад у військовій частині постійно змінюється, тому що у когось закінчується контракт, хтось приймає рішення продовжити шлях у цивільному житті. Та й поповнення відбувається за рахунок молодих офіцерів, які прибувають із навчальних закладів. Нове покоління ми виховуємо, навчаємо на відповідних напрямках.

Цього року до нас прийшло близько 20 молодих офіцерів віком від 20 до 25 років. Це хлопці і дівчата, які закінчили вищі військові навчальні заклади. Настрій у них бадьорий, вони відповідають своїм посадам і готові працювати на своєму напрямку. Я ними задоволений. Більше того, найближчим часом деякі з них обіймуть вищі посади.

Тож, військова частина перебуває на високому рівні бойової готовності і спроможна давати відсіч агресорові.

– А як ви самі змінилися за цей час?

– Я не можу про це судити. Можливо, став трохи жорсткішим.  

– Що було для вас найскладнішим?

– Завжди дуже тяжко втрачати особовий склад. Під час минулої ротації військова частина була на попаснянському напрямку, траса Золоте–Первомайськ. Там було багато бойових зіткнень із противником. Також минулого року військовослужбовці військової частини виходили в «сіру зону» і займали хутір Вільний на Луганщині. На цьому напрямку вони перебували у безпосередній близькості до противника – на відстані близько 100 метрів – постійно були у вогневій напрузі, у вогневому контакті. Я – батько, тому передусім завжди думаю про батьків, чиї діти загинули. 

– Ваші діти вже достатньо дорослі, щоб вирішити, чи пов’язати своє життя з армією?

– Моя донька – вже військовослужбовець, молодший лейтенант, проходить службу в Збройних силах України. Вона закінчила військову кафедру, сама вирішила проходити службу, і їй дуже подобається. За спеціальністю вона офіцер-психолог. Звісно, радиться зі мною щодо своєї роботи. А сину 17 років, він закінчує навчання в школі  й обиратиме своє майбутнє самостійно.

– З боку ворога в мережі періодично з’являються вкиди про українську армію загалом і вашу бригаду зокрема. 

– Ну як можна реагувати на маячню? Та ніяк. Вони такими вкидами завуальовують свої проблеми під наші…

Противник слабший морально. Тому що він частково укомплектований військовослужбовцями з Російської Федерації, які беруть участь у війні тільки через грошове забезпечення. А частина місцевого населення серед формувань противника бачить обстановку на не підконтрольних Україні територіях, ставлення так званої «влади», Росії до них і, відповідно, незадоволені ситуацією, що склалася.

А от у нас є сили, моральний дух, натхнення і найголовніше – люди, які хочуть звільнити окуповані противником території та відновити державний кордон. 

– Про що ви мрієте?

– Про мирне життя і чисте небо над головою. Кожен військовослужбовець про це мріє і робить усе для того, щоб його рідні та близькі жили на мирній території, і щоб ніхто нам не заважав розбудовувати свою державу. 

Юлія ВОРОНА

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39