Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Історія Володимира: таємниці столітнього дуба

13:00 11.01.2020
585

Усі ми щодня ходимо вулицями рідного міста Володимира-Волинського, але не всі знають, що кожен будинок чи, навіть, дерево має свою цікаву історію, у якій за багато років історичні факти поєдналися з переказами.

Таку цікаву історію про столітній дуб, який красується в самісінькому центрі древнього Володимира-Волинського розповів Богдан Янович, науковий співробітник Володимир-Волинського історичного музею імені О.Дверницького.

«Кожного ранку я веду свого сина-другокласника на навчання до першої школи. На шляху ми проходимо біля старого і міцного дуба. Дитина підходить до дерева, обіймає потужний стовбур. Одного разу я розповів сину цікавий переказ.

«Давно то було. Ще коли моя бабуся дитиною була. У місто Володимир приїхали вояки Війська Польського. Коли вони марширували вулицями, гарні, високі, міцні і широкоплечі, наче соколи-красені, то у багатьох молодих володимирських дівчат завмирало серце.
Увечері, коли закінчувалася напружена солдатська муштра, молодики ходили гуляти вулицями міста. Разом із приятелями на прогулянку нічним містом вийшов молодий жовнір Казімеж. То був сильний і гарний молодий чоловік, кремезний, як дуб, кучеряве волосся спадало на чоло, а чорнявий вус зваблював дівочі серця.
Вони мандрували вулицями, але їхню увагу привернув будинок – з його вікон сяяло приємне жовтувате світло, запашний аромат віденської кави заполонив округу, а з відчинених дверей долинали веселі звуки музики. Пречудові троянди – жовті, червоні і блідо-рожеві тішили око людей на клумбах поблизу будинку. То був знаний у Володимирі ще в довоєнний час ресторан «Під стріхою». Саме туди зайшли молоді жовніри.
Коли вони сіли до столу, щоб скуштувати запашної кави, то Казімеж зустрівся поглядом із гарною дівчиною. ЇЇ світле, жовтувато-сонячне волосся спадало на тендітні плечі, очі кольору волошок у полі випромінювали енергію добра, веселі бісики так і сяяли у них, а дзвінкий сміх нагадував пісеньку польових дзвоників. Казімеж закохався.
Кожного літнього вечора, після виснажливої муштри, вони ходили гуляти містом. Разом зустрічали схід яскраво-вогняного сонця над річкою, милувалися куполами старовинних соборів теплої місячної ночі, обнімалися і цілувалися.
Здавалося б, їх щастю не буде меж. Але раптом розпочалася війна, безглузда, жорстока, зла. Вона розлучила закохані серця. « Я повернуся, Марисю! Чекай на мене!», - «Добре, я чекатиму на тебе, коханий!»

Безжальна куля обірвала молоде життя. Затужила Марися. Посмутніли волошкові очі, більше не дзвенів грайливий сміх. Вона щоразу приходила до старої кав'ярні. Там, де вона зустрілася з коханим, на місці їх зустрічей, посадила молодого дубка – улюблене дерево Казимира. Поряд з ним тішили око волошки і ромашки, котрі вона любила найбільше.
Щоразу юнка приходила до дубка, доглядала його. Минав час. Марися з родиною виїхала до Польщі. Але ще багато поколінь закоханих володимирчан приходили до дубка і доглядали його як пам'ять про велике кохання Казімежа і Марисі. Ще й досі закохані люди приходять посидіти на лаві біля дуба, заглянути у вічі один-одному і прошепотіти: «Люблю!»
Поглянь, сину, на верховіття дуба, йому понад 100 літ, а воно і досі тріпотить, мов закохане серце, вітер шумить у кроні, неначе промовляє: « Я тебе кохаю, Марисю! Чуєш? Кохаю!».- « І я тебе, милий , і я!»
… Минуло багато-багато літ. Давно вже немає Казімежа і Марисі, а столітній дуб зберігає їх таємні розмови і пам'ятає про пристрастні поцілунки. Але почути і зрозуміти їх може лише той, хто кохає по справжньому.



P. S. Згаданий дуб справді росте навпроти ресторану «Дружба». Він є пам'яткою природи місцевого значення. Старожили розповідали, що у 20-30 роки 20 століття, коли наше місто входило до складу Другої Речі Посполитої, тобто Польщі, місцева польська адміністрація проводила поруч з деревом мітинги, збори, урочистості з нагоди польських свят, вивішувала червоно-білий прапор.
З давніх-давен у Володимирі мирно проживали люди різних національностей і релігій, доказом цьому є багатоманіття архітектурних пам'яток різних стилів.
У багатьох традиціях існував культ дуба, який вважався священним деревом, оселею богів, небесними воротами, крізь які божество може з'явитися перед людьми. Як і всі дерева, дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, що з'єднує верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Дуб означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність.

В давнину у слов'ян дуб був символом слов'янського язичницького верховного бога Перуна — володаря вогню та блискавки, покровителя вояків та ковалів. Було також поширене вірування, що у дубах мешкають душі померлих предків. Це уявлення підтверджується реальним фактом давніх поховань у лісах, зокрема, дубових, — на деревах і під деревами. У легендах і казках давніх слов'ян дуб найчастіше є сакральним місцем, із яким пов'язана доля людини і біля якого здійснюються вирішальні для героїв події.
Дуб шанували і як дерево родючості; зберігся звичай садити дубок при народженні дитини. Українці саджали дуб на могилах або в пам'ять про померлих чоловіків — старійшин роду, мудреців народу, видатних суспільно-політичних діячів та полководців.

Читайте також: Де в місті росте дуб-велетень, якому більше ста років







загрузка...
Коментарі
17 січня
Сьогодні
Вчора
15.01.2020
14.01.2020
13.01.2020
12.01.2020
Топ оголошення
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин