Найстаріший навчальний заклад Володимира 15 листопада відзначає 85-річний ювілей. За цими роками ціла епоха, сповнена досягнень, викликів та незліченних спогадів.

85 років. Для людини – це поважний вік, а для нинішнього закладу освіти – це розквіт, майбутнє з інноваціями, технічним прогресом, НУШ тощо. Як багато відбулося за ці роки, скільки поколінь вчителів, дітей, працівників причетні до цієї дати. У кожного свої неповторні спогади про першу школу, бо це не тільки стіни, це дух, пам’ять, традиції і наступність поколінь. 

Шкільна історія довжиною в життя

У  грудні 1939 року у Володимирі-Волинському організували першу українську школу, з якої і почалась історія спочатку ЗОШ №1, а нині Гімназії №1. До того, як писав Олександр Цинкаловський у книзі «Княжий город Володимир», ні у місті, ні у повіті не було жодної української школи. Директором тоді призначили П. Й. Голуба. А перший випуск відбувся у важкі післявоєнні часи, у 1948 році. Тоді із 12 випускників троє отримали золоті, а двоє – срібні медалі. До 1955 року навчальний заклад був жіночим.

Відбудовували школу, закладали чудовий яблуневий сад мудрі та досвідчені директори:  А. А. Пальцун, І. М. Грищенко, В. Д. Гуменний, Д. Т. Мосійчук, Георгій Товкач, Іван Тарасюк, Стефанія Мохончук. 

Ціла епоха в історії першої школи – період роботи директора, вчителя вищої категорії, відмінника освіти України, методиста, Анатолія Матвейчука. Завдяки йому у 2005 році школу добудували. Таким чином збулася заповітна мрія Анатолія Степановича, щоб молодші і старші класи навчалися під одним дахом. 

П’ять років школу очолював Ігор Подзізей. 

Центром школи завжди був методичний кабінет, яким впродовж років завідувала завучка школи, відмінниця освіти України Ольга Юзефович. Педагогиня з великої літери, заступницею директора вона незмінно пропрацювала 32 роки. ЇЇ роботу продовжила заступниця директора, вчителька-методистка, відмінниця освіти України Ірина Процюк. 

Буремне, неспокійне, але успішне сьогодення 

Сьогодення українців – це ріка зі стрімкими водами, сповнена буремних хвиль, але разом з тим й гармонії, що дає змогу сподіватися на майбутнє. 

Сьогодні серце Гімназії №1 – енергійна та мудра директорка Людмила Самусєва. Вона вже багато років веде школу до нових звершень. З невичерпним запасом ідей, вона завжди вміє знайти підхід до кожного: до учнів, працівників, батьків. Її мудрість та досвід допомагають розвивати школу, зберігаючи традиції та освоюючи сучасні підходи до навчання.

Директорка Людмила Самусєва

«Сьогодні Гімназія №1 – невіддільна частина громади, навчальний і культурний осередок, місце, де кожен учень отримує не тільки знання, а й цінні уроки життя. Багато наших випускників стали успішними спеціалістами, видатними громадськими діячами та гордістю міста. Їхні успіхи – це наша найбільша гордість і мотивація рухатися вперед, вдосконалюватися і продовжувати будувати світле майбутнє», – каже директорка навчального закладу Людмила Самусєва.

Директорка навчального закладу зазначає, що секрет успіху гімназії полягає у поєднанні вікових традицій з сучасними підходами до навчання. 

«Ми не лише зберігаємо культурні та освітні традиції, а й впроваджуємо інновації, щоб навчання було актуальним та цікавим для кожного покоління учнів. Педагогічний склад завжди приділяє особливу увагу підходу до кожного школяра, адже саме ці відносини творять ту неповторну атмосферу, за яку нас цінують» – підсумовує Людмила Віталіївна.

У вічній пам’яті захисників

У ці важкі часи важливо пам’ятати про тих, кого вбили російські окупанти. Серця педагогів, учнів та випускників б'ються у пам'яті про загиблих захисників. Ці спогади – данина шани та любові до тих, хто не повернувся з поля бою. Ми завжди повинні плекати пам'ять про їхній героїзм та мужність.

Згадаймо разом про наших військових, адже їхня пам'ять живе в наших серцях, у кожному нашому спогаді, у кожній мрії до миру і справедливості. Ці спогади – не лише про втрати, а й про силу та єдність, які ми відчуваємо, відзначаючи внесок наших захисників у нашу історію.

Валерій Бадзюнь

Олександр Давидюк

Микола Бондарук

Роман Самусенко

Дмитро Сокоринський

Олександр Максименко

Валерій Матвійчук

Нікіта Ковальчук

Ілля Струк

Віктор Майоренко

Слова вдячності та надії

Найціннішими в історії навчального закладу є спогади випускників. Вони щемливі й щирі, сповнені поваги та любові до своєї альма-матер.

Ярослав Матвійчук, перший заступник міського голови Володимир-Волинської громади

«У 1998 році я закінчив дев’ять класів першої школи. У початкових класах ми ще навчались в історичному приміщенні, на вулиці Драгоманова. Пригадую, великі були класи, високі стелі. Тож вся ця будівля нам тоді здавалась досить величною. Запам’яталася перша вчителька, вже покійна Тетяна Йосипівна Хорунжа. Коли перейшли до головного корпусу школи, класним керівником стала Людмила Володимирівна Гордіюк, яка вже, звичайно, на пенсії. Вона навчала нас англійської мови. Лишилось багато приємних спогадів про ті часи. Пам’ятаю, як дуже любив грати в теніс після уроків - були для цього тенісні столи. Не забути великий яблуневий сад поруч зі школою – особливо він був гарним навесні, коли зацвітали дерева. Дітьми ми часто ходили на річку – вона ж дуже близько, деколи вже у травні тихенько, щоб батьки не знали, наважувались купатися. 

Приємно бачити, як нині розвивається школа. Місто також і надалі долучається до розвитку цього навчального закладу, недавно допомогло облаштувати там сучасну їдальню. З нагоди ювілею бажаю рідній школі процвітання, її учням - невтомно й наполегливо здобувати знання, адже вони зараз дуже потрібні, а усім нам разом хочеться побажати завершення війни, перемоги, щоби жили далі в мирній, незалежній Україні і спокійно навчали та виховували наших дітей».

Ольга Юзефович, заступниця директора 1970-2002 рр.

«Ніколи не забуду, як вперше переступила поріг рідної школи – 1 квітня 1967 року. На той час у школі навчалось 1191 дитина. Заклад працював у дві зміни, останній урок закінчувався о 20:10.Три роки працювала вчителем математики, а з 1970 року – заступниця директора з навчально-виховної роботи. Хвилювалась дуже, бо учительський колектив був вже тоді потужний, але, разом з тим, і дружній, розуміючий. І я працювала на колектив.  

Про школу – тільки хороші спогади, адже більше як пів століття (53 роки) віддала цьому навчальному закладу. Хоча і були запрошення на роботу, але я не могла і не хотіла зрадити рідній школі. Слідкую за життям рідної,  тепер уже, гімназії. Традиції першої школи продовжуються, радію за перемоги її учнів та вчителів. Так тримати!»

Анатолій Матвейчук, директор ліцею №3

«Перша школа для мене по-особливому рідна і дорога, адже 23 роки я щодня топтав стежину до цього храму науки. Не одне покоління школярів випустив у доросле життя.  Сьогодні Гімназії № 1 – 85 років!  Для історії – це лише коротка мить, а для нас ціле життя!  Тож щиро  вітаю навчальний заклад з ювілеєм.  Учителям бажаю творчого неспокою, терпіння,  незгасимої енергії, учнівської та батьківської  шани, натхнення в умовах становлення НУШ, щасливої долі, життєвих  щедрот і незламності духу. Нехай засіяна вами освітянська нива приносить щедрі плоди у вихованні національно свідомих, інтелектуально багатих українців, а ваш професіоналізм стане міцним підґрунтям для щоденних творчих здобутків та звершень. Учням бажаю незламної жаги до знань, успіхів у навчанні, завжди пам’ятати свою школу та підтримувати її авторитет. Нехай затишок і добро, дзвінкий дитячий сміх наповнюють стіни школи. Тож пам’ятаймо минуле, думаймо про майбутнє і творімо сьогоднішній день!» 

Володимир Собіпан, директор КП «Полігон», випускник школи

«Школа, безсумнівно, залишила глибокий слід у моєму серці. Ті стіни, що вбирали наші мрії і надії, досі стоять на тому ж місці, хоч і трохи видозмінені часом. Пам’ятаю наші гучні перерви, своїх найкращих шкільних друзів, найсмачніші яблука зі шкільного саду, найвеселіші забави на зимовій гірці, яка була хіба найкращою атракцією у місті.

Пам’ятаю своїх учителів, які вміли знайти підхід до кожного з нас. Це Єфрем Петрович Нагрода, Ольга Мирославівна Сидір, Стефанія Олексіївна Мохончук, Євгенія Прокопівна Крищук, інші. Їхня підтримка і віра у наш потенціал давали сил долати будь-які перешкоди. Стільки  років пролетіло, а ті щемливі шкільні спогади залишаться зі мною назавжди, як вічний символ юності, дружби і нескінченних можливостей».

Ірина Пальонка, педагогиня, випускниця школи

«У 5 класі дуже вже хотілося одягнути на день іменинника модні, на той час, «варьонки», а класна керівничка Роза Андріївна Мучнік не дозволяла. Казала, що це спецформа. В спогадах – шкільний хор, під керівництвом Ольги Леонтіївни, з якого завжди хотіли втекти. Навчання у «нижньому корпусі», і зимову гірку до «хімічного» кабінету, по якій до нас на урок довго йшли вчителі. Пам'ятаю, як у 5 класі складали екзамени з математики, з англійської мені. Мені з англійської попалась тема «My family». Вчителька Людмила Володимирівна Гордіюк засміялася і сказала, що буде потрохи питати мене по всіх темах. Пам'ятаю класну керівничку, яка була у нас у 8-9 класах, Ларису Сергіївну Герасимову. Вона грала нам на гітарі…»

 Даша Швайковська, випускниця 2024 року

«Вітаю з 85-річчям, мій рідний ліцею уже гімназією. Цей заклад сповнений комфортною та затишною атмосферою, і я, безперечно,  можу назвати його своєю другою домівкою. У нас на перервах завжди дзвінко лунав сміх, а у класі була позитивна атмосфера. Також не можу не згадати чудових вчителів, які передавали свої знання професійно, якісно та зрозуміло. У моєму серці Ліцей №1, 9-Б та найкраща наставниця Вікторія Володимирівна Наугольник завжди займатимуть найпочесніше місце. Бажаю успіху, процвітання, високих досягнень та старанних учнів!»

Людмила Охріменко, учителька, випускниця школи

«Так склалося, що Ліцей № 1 (нині гімназія) став моїм другим рідним домом. У стінах цієї школи я навчалась і закінчила її з золотою медаллю. Середня школа № 1 дала старт у доросле життя і моєму сину – Роману Охріменку, який працює у Володимирській районній державній адміністрації.

У 1986 році тут я почала працювати вчителем. Чому обрала цю професію? Напевно, тому, що виховувалась у сім’ї педагогів. Моя мама, Мороз Єлизавета Василівна, пропрацювала тут понад 40 років учителькою молодших класів. У моєму житті теж було багато хороших вчителів. Хотілось стати такою, як вони. Не жалію, що обрала цей шлях, адже у мене дуже багато гарних учнів, які пам’ятають і згадують добрим словом. А це – найвища нагорода для вчителя. З 85-річчям, рідна школо! Нехай у твої стінах завжди панує атмосфера дружби і взаєморозуміння. Високих злетів майбутнім випускникам!»

Яна Кіяк, випускниця 2024 року

«Ліцей №1 залишив у моїй пам’яті безліч приємних спогадів і моментів. Він подарував мені справжніх друзів та навчив ніколи не здаватись. Нехай він залишиться в серцях кожного випускника, а в стінах закладу завжди пануватиме дружня атмосфера»!

Ніка Сідак, випускниця 2019 року

«Школа №1 для мене - місце теплих спогадів, де всі були як одна велика сім’я. Вдячна вчителям, які навчали, підтримували у важкі моменти та надихали йти вперед. Школа навчила мене бути впевненою, цілеспрямованою і відкритою до нових можливостей. Це роки, які залишаться в моїй памʼяті назавжди».

Надія Доброчинська, учителька, випускниця 1989 року

«З теплом і вдячністю згадую класного керівника Ольгу Мирославівну Сидір.  Уроки фізики у Єфрема Петровича, коли скидали золоті сережки і клали в коридорі на вікні, лише тоді сідали в клас за парти. В голову нічого не йшло, бо думали, щоб ніхто не вкрав прикраси. Єфрем Петрович ще казав: «Гроші на сережки маєте, а на калькулятори ні!» Згадую ковзанку до нижнього корпусу». 

Оксана Горбач (Павловська), учителька, випускниця 2001 року

«З великим теплом згадую шкільні роки, дякую своїм учителям за науку, турботу і підтримку. І тепер, коли я сама стала частиною цієї дружньої шкільної родини, відчуваю відповідальність продовжувати цю традицію: віддавати своїм учням усе найкраще. Бажаю нашій школі процвітання, натхнення, а її учням і вчителям – сили, терпіння та незгасного прагнення до нових звершень».

Ольга Богуш (Татунчак), випускниця 2001 року

«Шкільні роки – найбільш безтурботні і щасливі. Крім знань, зі школи ми виносимо найцінніше – вміння бути людиною. Я завжди згадую своїх учителів із вдячністю. На жаль, сьогодні немає поруч із нами моєї першої вчительки Тетяни Йосипівни Хорунжої, яка була особливою людиною, ніжною, доброю. Весь педагогічний колектив, учнів вітаю з ювілеєм!»

Ювілей – це не лише про минуле, а й про майбутнє

85 років… Для людини – це поважний вік, а для закладу освіти – період розквіту, майбутнє з інноваціями, технічним прогресом, НУШ тощо. Як багато відбулося за ці роки, скільки поколінь вчителів, дітей, працівників причетні до цієї дати. У кожного свої неповторні спогади про першу школу, бо це не тільки стіни, це дух, пам’ять, традиції і наступність поколінь. 

Нова Гімназія №1 – це освітній заклад, у якому  прислухаються до учнівської думки, вчать критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та бути відповідальними громадянами. 

«Протягом останніх років покращилась матеріальна база закладу, оновився сам вигляд установи, відремонтовані окремі класи та їдальня з сучасною технікою, харчоблоком та новою обідньою залою, збудований спортивний майданчик. Запрацював ще один клас інформатики. Майже всі класні кабінети забезпечені мультимедійним обладнанням. Ми йдемо в ногу з часом, в результаті реформування сьогодні наш заклад загальної середньої освіти – «Володимирська гімназія №1 Володимирської міської ради». Вже нині Гімназія №1 живе, оновлюється, молодіє, і з впевненістю дивиться у майбутнє, щороку гостинно відчиняє двері дітворі для знань, для добра, для величних звершень в ім’я України. 

Вітаю педагогів, учнів, випускників, ветеранів педагогічної праці з  ювілеєм! Колективу бажаю подальшого зростання і процвітання. Нехай всі Ви будете шановані і успішні в своїй діяльності. Бажаю усім міцного здоров'я, цілеспрямованості, благополуччя та віри у себе. Нехай прийде перемога, настане мир і наша Гімназія №1 розквітне, даруючи дітям міцні знання!» - підсумувала директорка гімназії Людмила Самусєва.

 Читайте також: Хто цього року переміг у Конкурсі дитячих журналістських матеріалів імені Івана Корсака

Школяра з Володимира відзначили у конкурсі дитячих матеріалів за текст про свого тата-героя