«Це домінанта», – розмова з архієпископом Матфеєм про Успенський собор у Володимирі
3151 
31 січня в Успенському соборі Володимира відбудеться перше богослужіння українською мовою. Проведе його Настоятель Православної Церкви України Блаженніший митрополит Епіфаній. Напередодні історичного візиту кореспондентка сайту «Район. Історія» поспілкувалася з архієпископом Володимирським та Нововолинським Матфеєм про собор та віру, про необхідність об’єднатися аби відродити святиню.
– Владико, поділіться Вашими, можливо, ще навіть дитячими спогадами про те, коли вперше побачили Успенський Собор?
– Від найменших років, пам'ятаю, як ми проїжджали через Володимир, ні разу не було так, щоб не подивився на Успенський собор. Він – домінанта. Хто б не приїжджав у Володимир, знав про Мстиславів храм. Повторюся, це домінанта історико-культурного середовища міста, пам'ятка архітектури нашого народу, яка має майже тисячолітню історію.
Думаю, князь Мстислав не будував на голому місці. Ніколи не будуються храми на порожніх місцях. Городище і вали та територія Успенського Собору мали свою передісторію.
– Ви припускаєте, що на місці кам’яного собору була давніша церква?
– Можливо, дерев'яна, можливо, якісь фундаменти, вали, і навіть княжий град. Не думаю, що там було голе місце навіть за часів князя Володимира.
– Що ви відчули, коли ви вперше зайшли в Собор?
– Зайшов уперше, коли був молодим священником Київського патріархату. Ступив всього раз. Не мав на меті видивлятися, вишукувати, старатися якусь інформацію зібрати. Увійшов помолитися, перехреститися. Буквально хвилину побув і вийшов. Розумів, що там московський патріархат, що там руський дух, що не дуже раді мене бачити.
– А що відчули, коли зайшли у святиню, як її передали вам?
– Ще нічого. Думаю, важливим актом зараз буде перше богослужіння, яке очолить митрополит Київський і всієї України, Блаженніший Епіфаній. Ми усі аж після цього богослужіння відчуємо справжній дух і мету Мстиславового собору. Будемо осмислювати, розмірковувати й переживати духовно все те, що відбудеться. Бо коли ти заходиш в собор, який пограбований, розкрадений і не знаєш, за що хапатися і що робити, як правильно все до толку довести, то почуття дуже незвичні. Немає часу думати про вічне.
– Скажіть, будь ласка, чи єпархія вже думала, як буде функціонувати собор?
– Звичайно, плануємо, думаємо і робимо відповідні кроки, які необхідні для цього. Собор і комплекс будівель передають єпархії, а не громаді. Тобто, це не так, що є парафіяльний храм, є актив, ті, хто долучається до побудови, відновлення церковного життя. Нам все треба робити з нуля. Не очікуємо, що швидко зможемо все налагодити. Поступово все робитиметься. Перше – це Богослужіння Митрополита Епіфанія. Друге – штат священників. Надіємося тільки на милість Божу та молитви Матері Божої, адже це її собор. Під її покровом і заступництвом зможемо все налагодити й увійти в нормальну колію.
Богослужіння проходитимуть щонеділі та на свята. Наголошую, все відбувається поступово. Ніколи хліб не росте готовою хлібиною. Треба посадити зернину, виростити колос, дочекатися зібрання урожаю, а тоді зібрати, помолоти, зробити борошно, зібрати інгредієнти й тоді тільки на стіл кладеться хліб. Лиш тоді людина може спожити його, подякувати Богу. Так і ми. Починаємо з маленьких кроків. Віримо, що Господь нам допоможе.
У 1992-му році святкувалося тисячоліття Волинської єпархії. Приїжджав Філарет, як заступник патріарха Київської всієї України Мстислава, керівник справами Київського патріархату митрополит Антоній. Їх пускають в Успенський собор. Всі представники Московського патріархату розбіглися. Ніхто не чинив ніяких перешкод. Філарет з Антонієм і єпископатом відслужили в Успенському соборі першу літургію українською мовою. Вони поїхали, а виявилося, нема кому займатися, нема кому служити, нема кому гуртувати. Потім через брак відповідальних священників (розуміємо, який був кадровий голод в той час) тодішній міський голова віддав ключі отцю Ярославу Антонюку (багаторічний настоятель Успенського собору, священник УПЦ МП – ред.). І так в соборі укріпився Московський патріархат.
Чому така злоба, ненависть? Прочитав днями про те, що з каплички Всіх святих землі Волинської вивозять речі. Люди зчепилися в коментарях. Серце кров'ю обливається, коли бачиш, як дозволяють собі православні християни одної віри, один одного обзивати, проклинати, бажати зла і вказувати на якісь фізичні недоліки. Ми, як єпархія, яка взяла на себе відповідальність і за собор, і за єпархіальне управління будемо старатися все згладити. Показати нашу сутність – ми хочемо миру, любові, злагоди. Нікого не проклинаємо, нікого не виганяємо, тим більше ніколи нічого не будемо красти чи вивозити. Хай повертаються, моляться. Наша агітація – це царство Боже і Господь Ісус Христос, а не політика. В церкві ми закликаємо людей прийняти віру й рухатися в сторону Царства Небесного. Це основна мета кожного християнина, який вірить в Бога.
«Збулася мрія», «буду стояти гордий на службі», «собор став українським», «це велика радість» – кажуть у Володимирі прості люди. До храму треба йти, допомогти йому відродитися. Це тільки так здається, «а що там треба». В першу чергу моральної і матеріальної підтримки. Не повторімо долю 1992 року. Ходімо до собору…
Читайте також: Історичне рішення: Успенський собор у Володимирі офіційно передають ПЦУ