«Залізна леді» з Волині зустрічала тридцятиріччя на Кубі з Фіделем Кастро

Текст: Світлана ФЕДОНЮК
 
Помер Фідель Кастро, лідер кубинської революції. У далекому від берегів Карибського моря Володимирі-Волинському заплакала українська жінка Марія, обіймаючи черепаху, подаровану Команданте у 1982 році – на згадку про стрів Свободи.

Марію Іванівну Войтюк у Володимирі-Волинському позаочі називають «Залізна леді» – за принциповий характер та вміння керувати чоловіками, йдеться у матеріалі тижневика «Сім'я і дім».

Де тільки не довелось працювати цій неординарній жінці – від бібліотеки в селі Новосілки до комунального господарства та заворга міськради. Протягом 44 років вона є активістом виборчого процесу як секретар чи голова комісії, має за це грамоти від Центральної виборчої комісії. Проте мало хто навіть із найближчого оточення знає, що ази своєї «залізної» психології Марія Іванівна здобула на Кубі, перебуваючи там таємно, у складі контингенту радянських військ. Уроки харизми, ораторського мистецтва та витримки вона брала у легендарного Фіделя Кастро.

У 1957-1958 роках кубинські повстанці під проводом Фіделя Кастро вели збройну боротьбу проти режиму Батісти. Першого січня 1959 року Повстанська армія увійшла в Гавану. Кастро стає прем'єр-міністром, відтоді він керує Кубою аж до 2008 року, коли хвороба змушує передати владу рідному братові Раулю.

Компартійна характеристика, дбайливо збережена в сімейному архіві Марії Войтюк, у дівоцтві Ярмолаєвої, повідомляє устами начальника політвідділу: «Сприяла усіма силами зміцненню дружби між народами. Морально стійка, суспільні інтереси ставить вище за особисті, скромна у побуті». Тільки таких своїх членів Комуністична партія СРСР направляла на Кубу з метою утвердження там завоювань соціалістичної революції, організованої Кастро та його бородатими соратниками.
 
Таємне відрядження на острів Свободи і… кохання

З 8 грудня 1979 року по 26 травня 1982-го Марія Іванівна разом із чоловіком, військовослужбовцем Василем Войтюком, та двома дітками жила і працювала у Нарокко, так званому 12-му навчальному центрі неподалік Гавани, а насправді – у військовій бригаді.

– Мій чоловік служив начальником секретного відділу. Я ж була секретарем партбюро групи військ та головою жіночого комітету. Компартія вважала Кубу островом вільного кохання, тому направляла туди тільки сімейних, щоб не відволікались «за потребою», – жартує Марія Іванівна.

Дорога на Кубу розпочалась для Войтюків з порту Чабанівка поблизу Одеси. У пасажирів пароплава «Марія Єрмолова» відібрали усі документи, хоч на щоглі майорів радянський прапор.

– Ми йшли 34 доби, Тихий океан сильно штормило. У каютах було дві сотні «спеців» з усього Союзу, а в трюмі – ще шість сотень озброєних солдатів. Подорож виснажувала, проте нас добре харчували, а мій чоловік мав окремий кабінет. Донька Алла ходила тоді у третій клас, а син Саша – в перший. Діток на пароплаві було чимало, для них проводились навчально-розважальні заходи. По прибутті на острів малеча продовжила навчання у школі, – розповідає Марія Войтюк.

 
Не жінка, а продовольча фабрика!

У Нарокко Войтюки зустріли сусідів з Володимира-Волинського Северенчуків. Обидві сім’ї зраділи, мов діти. Кожна новоприбула родина отримувала власну касу, тобто невеличкий тропічний будиночок.

– Куба вітала нас сонцем і людським теплом. Земний рай! Однак коли вперше переступила поріг каси, то зрозуміла: тут жили росіяни. Меблі з червоного дерева попередні мешканці помалювали… танковою фарбою. Пізніше мій чоловік із сусідом-кубинцем «обсмажили» ту тьмяну зелень, бо не могли дивитись на таке варварство. Ми хоч люди прості, проте смаком не обділені. Красиве має бути красивим, – пригадує співрозмовниця.

Каже, коли їхали з Гавани у Нарокко, то дорогою дивувались: біля кожного будиночка стояли крісла-каталки, де відпочивали кубинки.

– Бо жінки там створені для вільного кохання й окраси оселі, – знову жартує Марія Іванівна.

Якось її сусід-кубинець запитав, чи вже має вона каталку, чи треба подарувати на новосілля?

– Я, наївна українська жінка, показала каталку для тіста. Він дуже здивувався, випитував, що ж тією палкою роблять? Вирішила запросити його на свято святого Василя, яке ми завжди відзначали – на честь покровителя мого чоловіка. Накрила стіл по-українськи. Кубинець був такий вражений наїдками, що привів ще й маму, а вже вона назвала мене «не жінкою, а продовольчою фабрикою, – сміється Марія Войтюк.

 
Зірка революції на ім’я Фідель

На адаптацію новоприбулих командування дали п’ять діб, після чого усіх зібрали в клубі, куди прибули Фідель Кастро з братом Раулем. Тоді волинянка Марія Войтюк вперше побачила світову революційну зірку. Термометр показував плюс 28, вона мала на собі легке шифонове плаття, радянські військові – форму з коротким рукавом, а Фідель і Рауль стояли в бронежилетах під кітелями.

– Коли сіли за стіл, то я через перекладача запропонувала Фіделю зняти кітель. На що Кастро відповів: «Роздягаюся лише тоді, коли сплю, а сплю я щоразу в інших місцях. Ви теж бережіться». Тоді я трішки злякалась, зрозуміла: ми під носом у найбільшого ворога СРСР – американського імперіаліста, – зізнається Марія Іванівна. Згодом вона дізнається, що на життя кубинського лідера кількасот разів здійснювали замахи.

Тридцятиліття Марії припало на час перебування у таємному відрядженні. На гулянку завітав сам красунчик Фідель, любов усіх революціонерок світу і гроза імперіалістів! Він навіть запросив іменинницю на танець. А от Рауля на Кубі не дуже любили. На думку пані Марії, він явно не дотягував до харизми й авторитету брата. На дні народження Рауль нахабно вщипнув її за груди. Від болю машинально відповіла ляпасом.

– І не злякалися? – запитую свою співрозмовницю.

– Чого б це? Я відстояла честь жінки, захисниці Куби. За мною був чоловік і радянська імперія, – гордо відповіла Марія Іванівна.

Вона пригадала такий випадок: втопився чотирнадцятирічний син близького Фіделевого соратника. Команданте дав наказ побудувати на набережній чотирнадцятиповерховий будинок для бідних. Правда, балкони там нагадували домовини, у пам’ять про загиблого…

– Що б там про Фіделя не казали, як би його не називали – диктатор, тиран, він назавжди залишиться символом соціальної справедливості й високого патріотизму. Не даремно кубинські діти після слова «мама» вчаться вимовляти «Віва, Фідель!». Погодьтесь, це найбільша нагорода від народу. Нашим правителям треба вчитись у Кастро. По роботі довелось бачитися з кількома українськими президентами, жоден не справив такого враження, не захопив так, як Фідель. Свій запал до життя й роботи я продовжую черпати з пам’яті про Кубу. Саме від Команданте отримала уроки харизми, ораторського мистецтва та витримки на усе життя, – не стримує сліз Марія Іванівна.

Як відомо, Фідель Кастро наприкінці кожної промови проголошував: «Батьківщина або смерть!». Його запальні виступи тривали годинами і доводили людей до ідеологічного екстазу. Кастро зумів стати величною міжнародною постаттю, чия важливість перевершила масштаби очільника карибської держави з населенням в 11 мільйонів. Свого часу саме Куба на чолі з Кастро простягнула руку допомоги Україні у лікуванні дітей, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС. А сьогодні волинянка Марія Войтюк пишається, що в любові й повазі кубинців до українців є частинка її заслуги.

– Коли їхали додому, Фідель подарував мені мумію рідкісної черепахи, разом із дозволом на вивезення. Команданте особисто проводжав лише тих, чию роботу помічав і цінував, – тішиться Марія Іванівна. І сумно зауважує: – А от Москва нас обдурила, не дала статусу учасника бойових дій. Прикро… Ми ж тоді стояли на порозі війни, ризикували першими зазнати ядерного удару.

Попри втрачені грошові пільги, Марія Войтюк каже, що здобула на Кубі щось набагато головніше – повагу, досвід, пригоди.

 
Як кишка з Волині наробила галасу на Кубі

У чоловічому оточенні Марія Войтюк ні на секунду не втрачала пильності. А мужчини завжди мужчини, навіть в іншій Земній півкулі…

– Якось викликають чоловіка у відділ безпеки, страхають, мовляв, твоя жінка зробила щось таке, за що її вишлють на материк… Виявляється, цензура прочитала мій лист на Волинь до сестри. Я просила надіслати суху кишку для домашніх ковбас, адже наближався Великдень. Коли та довжелезна киха прибула на Кубу, то її сприйняли за… матеріал для презервативів! Звісно, це був жарт, хоч і невдалий. Колега з безпеки у такий спосіб напрошувався на могорич, хотів закусити домашньою ковбасою, бо дуже вже за нею скучив. Від обурення мало не закопала того «спеца» у пісок на пляжі, навіть фото є, де ми з ним на рівних боремось, – не збавляє оберти відвертості моя героїня.

Обіймаючи організаторську посаду, вона дбала, щоб родини військових мали культурне дозвілля. На Кубу приїздили Алла Пугачова, Лев Лещенко, Валентина Толкунова, чех Карел Готт.

– Найбільше нас здивувала Алла. З певних причин довелось робити вечір запитань-відповідей, а не пісень. Співачка не розрахувала впливу карибського клімату на свій організм, – з посмішкою розповідає пані Марія.

– На Кубі мене оточували справжні, сильні як радянським, так і моральним духом мужчини. Найперший – це мій чоловік Василь, вічна йому пам’ять, а ще – колеги-командири. Це і комбриг Анатолій Лопата, начштабу А. Шляпкін, офіцер В. Боєв, – резюмує Марія Іванівна, гортаючи армійські альбоми, де на першій сторінці неодмінно фото Фіделя Кастро.

«Кубинський диктатор і духовний світоч лівих політиків всього світу помер у 90 років», – пише газета «Washington Post», називаючи Кастро одним із найбільш репресивних лідерів, вічним президентом, який сам себе призначив на цю посаду та заборонив свободу слова, зібрань та преси, а також стратив чи ув'язнив тисячі політичних опонентів. А «New York Times» зазначила, що саме він «підштовхнув світ до порогу ядерної війни».

Подруга молодості Фіделя Кастро Марія Войтюк з Володимира-Волинського думає інакше. Як і багато інших ветеранів-кубашів (так себе називають колишні військові спеціалісти групи радянських військ на Кубі, - автор). Адже молодість – найкраща пора за будь-яких обставин.