Парубок, що подарував мелодію дудук володимирському краю

Цей хлопчина танцює, займається боксом, непогано малює, грає на гітарі та дудук, і не збирається зупинятись на досягнутому. У планах – освоєння шві (вірменська сопілка) та блу (вірменська флейта).

Сергій Лященко привернув до себе увагу на відбірковому турі шоу «Битва талантів» грою на незвичайному інструменті - дудук. А коли розговорилися, з’ясувалось, що це не єдиний талант хлопця. Це підтвердила й режисер аматорського театру районного будинку культури Олена Шарко, котра розповіла, що хлопець неодноразово брав участь в іграх КВН, які часто проходили в агротехнічному коледжі. І додала, що він ще й володіє непоганими акторськими здібностями. Парубку навіть пропонували грати у студентському театрі, - пише ВолодимирМедіа.

- Моїм першим захопленням були бальні танці, на які привела мене у сім років бабуся, - розповідає Сергій. – Займався у викладача Наталії Лис. Разом з іншими учасниками колективу брав участь у турнірах, вигравав призові місця та кубки. Мріяв пов’язати майбутнє з хореографією. Навіть мав запрошення у танцювальні клуби. Проте плани різко змінилися, після того як батько відправив мене на бокс у клуб «Любарт». Не скажу, що горів бажанням туди ходити, але коли спробував, сподобалось. Займався у Андрія Сохацького та Володимира  Подзідзея. У  складі команди їздили на обласні та всеукраїнські змагання, а також брали участь у міжнародних у Польщі. З танцями довелось розпрощатися, бо навантаження було величезне, особливо  на ноги.

Паралельно відвідував уроки гри на гітарі у музичній  школі. Але мені хотілося якомога швидше навчитися освоїти музичний інструмент, щоб у дворі бити по струнах разом з іншими хлопцями. А в школі основна увага приділялась нотній грамоті. Тож мого терпіння не вистачило щоб закінчити школу, далі вчився сам. Зараз граю та співаю у компанії друзів, інколи імпровізуємо з Юрієм Бурцаном (переможцем першого відбіркового туру шоу «Битва талантів»), з яким разом ходимо на бокс. Можемо грати дуетом на гітарах, а на репетиції перед конкурсом спробували поєднати дудук і струни. Це було класно!

Коли вперше почув дудук, всередині ніби щось перевернулось, - продовжує розповідати Сергій. - Це сталося під час перегляду фільму «Гладіатор» кілька років тому. Там була трагічна сцена смерті, яка озвучувалася саме цим інструментом. Я слухав цю сумну мелодію, мов зачарований. Спочатку думав, що це грає синтезатор або фагот. Але їхні звуки були іншими. Згодом мені на очі потрапив концерт відомого грецького  засновника оркестру «Yanni» - Янні Хрисомалліса, котрому вдалося зібрати музикантів з різних куточків світу. Те, що вони творять на сцені, вражає, а переповнені зали говорять про шалений успіх цих виконавців. Серед них пуертоамериканець - Педро, котрий грає на дудук. Це дуже сильне виконання, яке полонить душу і серце. Так я «підсів» на цей вірменський інструмент, який, до речі визнаний  ЮНЕСКО нематеріальною культурною спадщиною людства.

У соцмережах розбирав техніку виконання музикантів, вивчав методику гри. А два роки тому моя партнерка по танцях привезла мені справжній вірменський дудук. До речі, його можна почути  у репертуарі українських виконавців. Зокрема у кліпі Святослава Вакарчука на пісню «Мить» та переможниці Євробачення-2016 - Джамали.

Напевно, мало хто знає про те, що у нашому місті є невеличка вірменська діаспора, зі своєю культурою, традиціями, звичаями. Серед них - мої друзі, до яких інколи заходжу в гості. Ідучи, завжди беру із собою дудук. Один з із них грає на  дхолі  (ударний інструмент), тож інколи утворюємо дует із ним. Несподіванкою для батьків стала моя участь у відбірковому турі шоу «Битви талантів». Вони дізналися про мій виступ уже згодом. Я хотів не стільки спробувати себе у конкурсі, як познайомити людей із цим незвичайним інструментом.

Взагалі у мене є мрія: зібрати талановитих самобутніх виконавців з нашого міста і організувати концерт. Знаю багатьох, які ніде не афішують свої захоплення, а займаються цим для душі. А їм, повірте, є чим похвалитися. Просто не у кожного вистачає сміливості заявити про свій талант на широкий загал.

Окрім вищевказаних захоплень полюбляю малювати, але лише тоді, коли є натхнення. Ніколи не роблю цього за гроші. Здебільшого, пишу портрети олівцем, які замовляють друзі для своїх коханих. Вперше спробував це робити у 2011 році, і продовжую займатись далі. Звідки хист до малювання? Мабуть, від рідних перейняв…

Попри всі мої захоплення та вподобання, вирішив, що якими б вони не були, має бути професія. Тому після закінчення школи обрав юридичний фах і вступив до Східноєвропейського національного університету ім. Лесі України. Зараз працюю помічником адвоката. Спрямував мене до вибору юридичної професії мій тато, хоча і не приховував,  що легко не буде. Бо вона вимагає повної самовіддачі і наполегливої праці. Тепер я це розумію.

Жанна БІЛОЦЬКА